Вступ

Фразеологізми

є

однією

з

складових

частин

багатого

арсеналу

виражальних

засобів

мови,

які

використовуються

для

відтворення

об’єктивної дійсності.

Основним чинником будь-якої мови є комунікативні потреби людей, що

говорять цією мовою. Між такими потребами і ресурсами мови за кожної

історичної доби виникають суперечності. Це є однією причиною руху і

вдосконалення мови.

Здатність

людського

мислення

проникати

в

суть

предметів

і

явищ

об’єктивної

дійсності

спричиняє

нерозривні

зв’язки

мови

і

мислення.

Невпинний процес пізнання виділяє то одну, то другу частину дійсності,

приводить до різного вираження тієї ж самої думки, яка знаходить своє

втілення у взаємозв’язку значення слова, фразеологічної одиниці і поняття.

Намагаючись точніше

передати свої думки, люди постійно збагачують

арсенал мовних засобів.

Використання фразеологізмів зумовлене тим, що в процесі спілкування

виникають потреби передати думки, почуття логічно точніше і стилістично

різноманітніше.

Крім того, ситуативно виникає потреба висловити почуття с тим чи

іншим

нюансом,

надати

мові

необхідного

стилістичного

відтінку,

задовольнити естетичні вимоги. Ці потреби максимально реалізує вживання

фразеологічних одиниць.

Темою бакалаврської роботи є „Функціональний аналіз фразеологізмів у

повісті І.Нечуя-Левицького „Кайдашева сім’я”. Об’єктом дослідження

у

роботі виступає повість „Кайдашева сім’я”, предметом – фразеологізми у

названій повісті.

У

сучасному

мовознавстві

представлені

різні

погляди

на

природу

фразеологічної одиниці, що становить певні ускладнення. З іншого погляду,

виявлення особливостей фразеологізмів в повісті має велике значення як з

точки зору більш глибокого вивчення твору одного з класиків української

3

літератури, так і з точки зору необхідності дослідження стійких зворотів у їх

функціонуванні, що дає можливість для певних узагальнень. Вищевикладене

визначає актуальність бакалаврської роботи.

Метою дослідження у роботі є з’ясування особливостей використання

І.Нечуєм-Левицьким фразеологізмів у повісті “Кайдашева сім’я”.

Для реалізації цієї мети було висунуто такі завдання:

– з’ясувати поняття фразеологічних одиниць, їх типологічні ознаки;

– проаналізувати найхарактерніші семантико-граматичні розряди

стійких висловів та їх моделі;

– розглянути системні зв’язки у сфері фразеології;

–

охарактеризувати

особливості

використання

стійких

зворотів

у

повісті “Кайдашева сім’я”;

– визначити основні риси індивідуального стилю І.Нечуя-Левицького з

погляду використання фразеологізмів.

Аналіз

теоретичних

джерел

показує,

що

фразеологізми

детально

вивчались у працях мовознавців Л.Авксентьєва, І.Білодіда, В.Виноградова,

Г.Їжакевич, Л Скрипник, В.Ужченка, М.Шанського та інших.

Виклад їх позицій щодо співвіднесеності стійкого звороту зі словом та

класифікації

фразеологічних

одиниць

поданий

у

першому

розділі

бакалаврської роботи. У цьому розділі подається також аналіз системних

зв’язків у сфері фразеології та стилістичних можливостей фразеологічної

одиниці.

Оскільки тема вимагає комплексного підходу, поєднання відомостей

мовознавства і літературознавства, необхідним було вивчення праць ряду

вчених, що досліджували повість І.Нечуя-Левицького, а зокрема Р.Іванченка,

Н.Крутікової, В.Панченка, О.Чеховського, І.Павловського та інших.

Другий

розділ

бакалаврської

роботи

містить

функціональних

аналіз

фразеологізмів у

повісті І.Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я ”. В цій

частині визначено основні функції , які виконують стійкі звороти у тексті

твору, розглянуто основні прийоми індивідуально-авторського перетворення

4

фразеологічних

одиниць

та

особливості

використання

загальновживаних

стійких сполук.

При

аналізі

матеріалу

було

використано

зіставний,

аналітичний,

описовий,

систематизаційний

методи,

а

також

метод

контекстуального

і

семантико-стилістичного аналізу.

Результати даного дослідження мають практичне значення, оскільки

можуть бути використані на уроках як української мови ,так і літератури.

Крім

того,

матеріал

роботи

допоможе

учням

поглибити

знання

з

лінгвоаналізу.

Розділ І. Фразеологія як особливий вид лексики сучасної української

мови.

5

1.1 Поняття фразеологічної одиниці, її типологічні ознаки.

Ще недавно, у середині 50-х років (1956), професор Б.Ларін зазначав, що

фразеологія як лінгвістична дисципліна перебуває в стадії „прихованого

розвитку” [ 19;126]. Відтоді в мовознавстві інтенсивно досліджувалися –

переважно

на

базі

східнослов’янських

мов

–

численні

фразеологічні

проблеми, а бібліографія із загальної і часткової фразеології налічує тисячі

найменувань – монографій, посібників, тематичних збірників, статей. Однак

і при цьому актуальність питань, що досліджує фразеологія, не втрачається,

хоч постали цілі напрямки, окремі фразеологічні школи.

Українськими

вченими

ставилися

й

активно

до сліджувалися

найрізноманітніші питання фразеології українськими вченими. Українська

фразеологія

розвивається

на

міцному

фундаменті

фольклористичних,

етнографічних, особливо етнолінгвістичних, загально філологічних праць,

цінних фразеологічних зібрань О.Потебні, М.Сумцова, І.Франка, Б.Ларіна та

інших [за 47;8]. Історію, етимологію й становлення стійких зворотів вивчали

Л.Скрипник, В. Ужченко, Л.Коломієць [39, 48, 47]. Інтенсивно збирається й

опрацьовується діалектна фразеологія української мови (Н.Бабич, А.Івченко)

[3; 47].

Великої

ваги

набувають

зібрання

загальномовної

національної

фразеології, її практична й теоретична розробка (Г.Удовиченко, І.Олійник,

М.Коломієць) [за 47; 9]. Народжується нова галузь прикладної лінгвістики –

прикладна

фразеологія.

Вона

вимагає

–

у

першу

чергу

–

глибшого

теоретичного висвітлення питань фразеології, осмислення самого поняття

фразеологізму,

його

мети,

критеріїв

виділення

та

інших.

Надзвичайно

актуальні

й

такі

питання

історії

усталених

зворотів,

як

співвідношення

фразеологічної одиниці і слова, ізольоване і системне вивчення стійких

зворотів.

6

Все

це

вимагає

насамперед

критичного

перегляду

основних

фразеологічних концепцій.

Тому

зосередимо

свою

увагу

в

першу

чергу

на

такому

важливому

питанні фразеології, як співвідношення слова і фразеологічної одиниці.

Є

риси,

які

зближують

слово

і

фразеологізм

за

багатьма

загально

функціональними,

формальними,

семантичними

ознаками,

і,

відповідно,

риси, що кваліфікують ці одиниці як неоднорідні.

Як і слово, фразеологічна одиниця є однією з найважливіших частин

„мовленнево-творчого фонду”[47 ;195]. Навіть теоретично мова не може

обійтися без цих знаків певних життєвих фактів, що є результатом живого

еволюційного процесу найважливішого засобу спілкування.

Як і слова, фразеологізми є базою для словотворення (оскалювати зуби –

оскалюватися),

виконують

номінативну

функцію (соромитися

–

пекти

раків),

вступають

в

синонімічні (бити на сполох – піднімати на ноги),

антонімічні (у рот води набрати – теревені травити), омонімічні (пускати

півня

1

– ”видавати пискливий звук”, пускати півня

2

– „підпалювати”) та інші

системні зв’язки.

Їм

притаманні

парадигматичні

форми

як

вияв

їхньої

здатності

здійснювати комунікативну функцію (вільний козак, вільного козака...; вільні

козаки).

Подібно до слів, фразеологізми засвідчують співвіднесеність з такими

класифікаційними групами:

1) морфологічними (субстантивні – біла ворона, ад’єктивні – гострий на

язик; адвербіальні – тяжко на душі та іншими);

2) синтаксичними (підметові, присудкові, додаткові, обставинні).

Близькість слова і фразеологічної одиниці підтверджує і лексикографічна

практика.

Численні

статті

тлумачних

словників,

словників

синонімів

та

інших поряд зі словами включають і усталені звороти.

7

Фразеологізмам, як і словам,

виходячи з їх історичного розвитку „у

вищій мірі притаманна певна гнучкість і діалектичність, що виявляється в

живому функціонуванні” [47 ;14].

Однак слово і фразеологізм – якісно різнорідні одиниці. Підтвердженням

цьому слугують такі факти:

1. Слово і фразеологізм належать до різних мовних рівнів – лексичного й

фразеологічного.

2. Слово має лексичне, а фразеологізм – своє специфічне фразеологічне

значення, що створюється поєднанням компонентів із повністю чи частково

переосмисленими значеннями.

3.

Семантика

слова

контекстно

обумовлена,

тоді

як

семантика

фразеологічної одиниці здебільшого не залежить від контексту, оскільки

вона

зв’язана

за

своєю

природою.

Взагалі

у

фразеологічної

одиниці

спостерігається тенденція до однозначності, на відміну від багатозначності

більшості слів.

4. Слово – просте і складне – одиниця цілісно оформлена, фразеологізм –

нарізно оформлена, він має декілька компонентів, може мати певні варіанти.

5. Основна функція слова – номінативна, а фразеологічної одиниці –

експресивно-оцінна;

призначення

стійкого

виразу

не

стільки

називання

якихось явищ, скільки образно-емоційна оцінка всього, що оточує людину.

Отже, фразеологізм, як бачимо, суттєво відрізняється від слова, йому

притаманна

певна

сукупність

специфічних

ознак.

У

процесі

вивчення

фразеології

дослідниками

називалися

різні

ознаки

фразеологічних

одиниць[за 47; 11]:

– семантична цілісність, про яку писали В.Виноградов, Г.Удовиченко;

– відтворюваність, що підкреслювали М. Шанський, О.Федорович;

–

метафоричність, яку виділяли Б.Ларін, О.Бабкінь;

–

еквівалентність

слову,

яка

неодноразово

наголошувалась

в

працях

О.Реформатського та В.Нікітіна;

8

–

наявність не менше двох повнозначних слів, на думку М.Шанського та

С .Гавріна;

–

неперекладність, підкреслювана І.Булаховським.

Усі

ці

категоріальні

властивості

фразеологічної

одиниці

постійно

переглядалися, критично аналізувалися. В сучасній науці маємо наступну

картину.

Багатьма вченими підтримується думка, що фразеологізми утворюють

специфічну

систему

одиниць,

об’єднуючись

у

складі

за

кількома

типологічними

ознаками.

За

твердженням

А.Грищенка,

до

цих

ознак

насамперед

належать

такі:

семантична

цілісність,

відтворюваність

у

комунікативних процесах (усному і письменному мовленні), розчленована

будова [ 42; 227].

Семантична

цілісність

полягає

в

тому,

що

значення

фразеологічної

одиниці

не

може

бути

витлумачене,

інтерпретоване

на

о снові

безпосереднього

врахування

значень

складників

–

відповідних

слів,

які

належать

до

лексичної

системи.

Обґрунтовуючи

свою

думку,

науковець

наводив такі приклади: заяча душа – боязка, полохлива людина; стояти над

душею – надокучати, набридати; з відкритою душею – щиро, з радістю; до

душі

припадати – подобатись. Як бачимо, всі ці стійкі вирази містять у

своєму

складі

іменник душа, але в кожному окремому випадку значення

згаданого іменника повністю нейтралізується.

Одна з найважливіших значеннєвих ознак фразеологізмів полягає в тому,

що

всі

вони

являють

собою

специфічні

вторинні

номінації,

сформовані

внаслідок переосмислення первинних значень компонентів, що належать до

їх складу.

Ознака

відтворюваності

фразеологізмів

полягає

в

тому,

що

вони

не

створюються у мовленні подібно до вільних словосполучень, вживання яких

кожного

разу

мотивується

конкретними

комунікативними

потребами,

а

відтворюються з постійним складом компонентів, як правило, позиційно

закріплених у певній послідовності.

9

Обов’язкова

умова

функціонування

будь-якого

фразеологізму

–

кількакомпонентний

склад,

розчленована

структура.

Відповідно

до

цієї

типологічної ознаки у складі фразеологізмів виділяються слова, вжиті у

відповідних формах і поєднані певними синтаксичними відношеннями, які,

однак, можна охарактеризувати в більшості випадків лише як поверхневі.

А.Грищенко наводить такий приклад:

– То як, сину, знімали з тебе стружку? – Стружку столяр знімає, а мене

по-плотницькому

обтесували

(М.Стельмах).

Між

розчленованістю

фразеологізму знімати (зняти) стружку з когось, у якому виділяються

відповідні конкретні слова-компоненти, і властивою йому синтаксичною

організацією відсутня пряма відповідність, тому що з погляду традиційного

аналізу за членами речення згаданий фразеологізм виступає як нерозкладна

одиниця.

На основі відповідних ознак А.Грищенко формулює наступне визначення

„фразеологізм – це семантично пов’язане сполучення слів, яке, на відміну

від подібних до нього за формою синтаксичних структур (словосполучень

або речень), не створюється у процесі мовлення відповідно до загальних

граматичних і значеннєвих закономірностей поєднання слів, а відтворюється

у

вигляді

фіксованої

конструкції

з

властивим

їй

лексичним

складом

і

значенням” [ 42; 226].

Близькі до поглядів А.Грищенка погляди іншого науковця, В.Ужченка,

який також виділяє такі ознаки фразеологічних одиниць, як цілісність і

відтворюваність.

Проте

він

називає

й

інші:

відносна

постійність

компонентного складу та експресивність [ 47; 16].

Відносна постійність компонентного складу та структури виявляється „як

діалектична

єдність

константного,

інваріантного

і

змінного,

варіантного.

Теоретично її можна інтерпретувати як діапазон варіювання в межах норм” [

47; 17]. Фразеологізми представлені в літературній мові у вигляді таких

найуживаніших типів варіантів:

10

–

лексичних: дістанеться (буде) на горіхи, горішок твердий (міцний),

добиратися до душі (до серця);

–

фонетичних: гедзь (гедз) напав, у (в) добрий час;

–

словотворчих: ласий шматок (шматочок), левова (лев’яча) частка;

–

граматичних: горить діло в руках (під руками), до схід (сходу) сонця.

Нерідко спостерігається декілька типів варіювання: цідити кров (ріки крові),

як (мов, наче) на шилі (сидіти) (на шило сісти).

Варіанти

зумовлені,

по-перше,

природою

семантики

фразеологічних

одиниць

(цілісність

значення

при

компонентному

складі),

по-друге,

системністю

зв’язків

у

лексиці

(синонімія,

метонімія,

тощо),

по-третє,

розвитком, еволюцією самої фразеологічної системи і, нарешті, протяжністю

структури.

Експресивність фразеологічної одиниці базується насамперед на основі

відображення дійсності. Влучність характеристики, відчутна оцінна функція

пояснюються

почасти

самою

природою

фразеологізмів

як

специфічних

мовних одиниць. Матеріально втілені в них метафора, гіпербола, зіставлення

– паралелізм, каламбур , прозоро-гумористичний

евфемізм створюють у

процесі їх сприйняття естетичний ефект. Цьому сприяє і сам вибір об’єктів,

що

підлягають

повторній

номінації:

через

фразеологію

проходить,

як

зазначає В.Ужченко, не вся людська практика, а тільки ті її сторони й грані,

які вторинно

відбиваються „через випукле дзеркало людських почуттів,

сприймань і їх оцінок” [ 47; 18]

Оскільки фразеологія обслуговує переважно емоційну сферу, оточуюча

дійсність не знаходить свого повного відбиття у фразеології. На думку

В.Ужченка, саме тому окремі поняття – „байдикувати”, „дурний”, „швидко”,

„померти”, „тікати”, „бувалий” – представлені в загальномовній фразеології

численними зворотами, а інші – „стіл”, „писати”, „дерев’яний” – жодним.

Домінуючою ознакою створення експресивності виступає тісно пов’язана

з метафоричністю формально виражена або не виражена компаративність,

відчутна в багатьох різноструктурних фразеологізмах. У одних порівняльна

11

частина вводиться сполучниками: як, мов, наче, неначе і под. (як з цепу

зірвався,

мов

у

воду

впав,

наче

крізь

землю

провалився).У

других

сема

порівняння може лежати „на поверхні” (вогонь дівка, голова дірява, на повні

груди)

або

вичленовуватися

в

результаті

внутрішньо

здійснюваних

смислових перетворень. Наприклад, значення „робити або говорити кому-

небудь

приємне”

у

фразеологізмі гладити

за

шерстю

сформувалося

на

основі

порівняння

з

тим

приємним

відчуттям,

коли

гладять

когось

„за

шерстю”.

Фразеологізми, таким чином, не тільки несуть предметну, але й естетичну

інформацію: вони пробуджують діяльність уяви і викликають переживання

у слухачів, читачів.

На

підставі

названих

суттєвих

рис

В.Ужченко

дає

таке

визначення

фразеологічної одиниці: „Під фразеологізмом ми розуміємо цілісні, відносно

стійкі

(з

допуском

варіантності)

відтворюванні

й

експресивні

одиниці,

організовані за моделлю словосполучення (сполучення слів) або речення”.

[ 47; 19]

На

відміну

від

А.Грищенка

та

В.Ужченка,

інший

український

мовознавець М.Плющ, крім основних ознак, вже названих, виділяє ще й

такі:

контекстуальна

зумовленість

уживання

стійких

виразів,

стильова

закріпленість, неможливість перекладу на іншу мову [31; 138].

Таким

чином,

поданий

огляд

дає

можливість

виділити

всі

основні

типологічні ознаки фразеологічної одиниці. На основі переліку цих ознак

можна зробити такий висновок: фразеологізм – це стійке сполучення слів,

граматично

організованих

за

моделлю

словосполучення

(речення),

що

характеризуються семантичною злитістю компонентів, цілісністю значення,

автоматичним

відтворенням

у

мовленні,

відносною

постійністю

компонентів, експресивністю.

12

1.2 Класифікація і походження стійких зворотів.

У

сучасному

мовознавстві

відомі

кілька

типів

класифікацій

фразеологізмів, які прийнятні й для української фразеології. Найбільшого

поширення

набула

класифікація

фразеологічних

одиниць,

запропонована

В.Виноградовим. [4; 140]. В основу цієї класифікації покладено ступінь

значеннєвої

мотивації

відповідних

одиниць

виділюваними

у

їх

складі

компонентами (семантичний принцип). Розрізняють три типи фразеологізмів

– фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення.

Фразеологічні зрощення – це стійкі неподільні словосполучення, зміст

(значення) яких не виводиться із значень слів, що входять до фразеологізму:

врізати дуба, прикусити язика, байдики бити. На думку В.Виноградова,

фразеологічні зрощення утворюють своєрідні синтаксичні складні слова, що

виступають або в ролі частин речення, або цілих речень. Вони підводяться

під граматичні категорії як синтаксичне ціле, як своєрідні складні лексичні

одиниці.

Семантичне

злиття

у

таких

фразеологізмах

часто

можна

пояснити

наявністю застарілих, незрозумілих слів: притча во язицех, темна вода в

облацех.

Фразеологічні зрощення за семантикою найближчі до окремого слова:

живе на широку ногу (живе заможно).

Фразеологічні єдності також семантично неподільні й цілісні, але в них

цілісна

семантика

частково

мотивована

значеннями

слів,

що

становлять

фразеологізм: товкти воду в ступі, кров з молоком, замилювати очі.

Значення фразеологічних єдностей пов’язане з розумінням внутрішнього

стрижня сполуки, потенційного смислу слів, які утворюють їх. Вони не

мають такого міцного поєднання слів, як зрощення. Якщо фразеологічні

зрощення

неможливо

поповнювати

іншими

компонентами,

то

у

фразеологічних

єдностях

це

іноді

допускається: зітерти

в

порошок

(зітерти в дрібний порошок).

13

У

фразеологічних

єдностях

досить

чітко

розрізняються

граматичні

відношення між компонентами. Як зазначав В.Виноградов, тут „зберігається,

так

би

мовити,

морфологія

застиглих

синтаксичних

конструкцій,

але

їх

функціональне значення різко міняється. Такою мірою, якою фразеологічні

групи

цього

типу

є

семантично

неподільними

одиницями,

доводиться

вважати

їх

синтаксично

не

вільними,

хоч

і

подільними,

злитими

словосполученнями”. [4; 141]

Фразеологічні сполучення – такі стійкі мовні звороти, в яких один із

компонентів має самостійне значення, що конкретизується у постійному

зв’язку

з

іншими

словами,

які

мають

так

зване

зв’язне

значення.

Так,

наприклад

слово брати утримує своє лексичне значення, але у поєднанні

з

різними

іменниками

виявляє

конкретні

значення

єдиного

цілого

фразеологізму: нічого в рот не брати

(нічого

не

їсти), брати рушники

(свататися), брати гору (перемагати), брати на глум (глузувати) тощо.

У фразеологічних сполученнях синтаксичні зв’язки відповідають живим

граматичним нормам. Разом з тим ці зв’язки не формуються щоразу як

вільні,

„зумовлювані

комунікативно-ситуативними

поєднаннями

слів”

[4; 141] . Вони відтворюються у структурі готових, закріплених узуальним

вживанням фразеологізмів.

До цієї класифікації В.Виноградова інший науковець М. Шанський додає

четвертий тип фразеологічних одиниць – фразеологічні вислови. [54; 69].

Фразеологічні

вислови

–

це

стійкі

звороти

мови,

які

семантично

не

діляться і складаються з слів із вільним значенням, але в процесі мовлення

відтворюються як сталі мовні одиниці. До них науковець відносить:

1) фразеологічні вислови комунікативного типу (речення). Це прислів’я,

приказки, крилаті вислови, порівняння тощо: Дівка не без щастя, козак не

без долі; величається, як заєць хвостом; бідний, як церковна миша;

2) фразеологічні вислови номінативного типу. Це мовні кліше, виражені

переважно простим словосполученням: золоті руки, чорне золото, охорона

здоров’я.

14

Фразеологічні одиниці за співвіднесеністю з окремими частинами мови,

тобто за їхнім сукупним лексичним і граматичним значенням, В.Ужченко

поділяє на:

–

іменникові, тобто такі, що називають предмет чи явище: білий світ,

блудна вівця, лиха година;

–

прикметникові,

тобто

такі,

які

називають

ознаки: кров

з

молоком,

гострий на язик, ні риба ні м’ясо;

–

дієслівні – це фразеологізми, що називають дію або стан: брати бика

за роги, спочивати на лаврах, на ноги поставити;

–

прислівникові, тобто такі, що характеризують дію, стан чи ознаку: до

перших півнів, аж до неба, без задніх ніг, в пух і прах;

–

вигукові – це стійкі вислови, які вказують на почуття, емоції: ну й ну,

от тобі й на, чорта з два, чорти б його забрали.

Ще

один

дослідник,

Л.Скрипник,

пропонує

генетичну

класифікацію,

виділяючи фразеологізми двох груп:

1) Фразеологічні одиниці, організовані за моделлю словосполучення, які

за семантикою і структурою співвідносяться з одним словом, функціонують

як один член речення: ні кола, ні двора, танцювати під чужу дудку, і нашим

і вашим;

2) Фразеологічні одиниці – фрази, що мають організацію простих або

складних речень: Далеко куцому до зайця. Приший кобилі хвіст. Молоко на

губах не обсохло [39;201].

Підсумовуючи викладене вище, можемо зробити

висновок про те, що

фразеологізми

класифікують

за

різними

ознаками.

Деякі

мовознавці

виділяють

категоріальні

розряди

фразеологічної

одиниці

з

погляду

співвідношення між значеннями окремих їхніх компонентів (В.Виноградов,

І.Ющук),

інші

–

за

співвіднесеністю

з

окремими

частинами

мови

(А.Грищенко,

І.Ющук)

і,

нарешті,

існує

класифікація

за

структурною

будовою (Л.Скрипник, В.Ужченко).

15

Всі названі основні семантико-граматичні розряди і структурні моделі

фразеологічних одиниць складають ядро фразеологічного фонду сучасної

української літературної мови.

Досить

важливим

для

характеристики

особливостей

фразеологічних

одиниць є питання про джерела їх походження.

Проблеми

еволюції

східнослов’янської

фразеології

розв’язували,

а

методику її історичного аналізу виробляли протягом останніх двох сторіч,

хоча сама фразеологія як окрема дисципліна оформилася десь 45 – 55 років

тому.

Історична

фразеологія

завдячує

насамперед

працям

О.Потебні,

Ф.Буслаєва, Л.Булаховського, В.Виноградова, Б.Ларіна [за 47; 102].

Численні

здогади

про

історію

того

чи

іншого

вислову

нерідко

зустрічаються

в

лексикографічних

працях

І.Снегирьова,

В.Даля,

М.Міхельсона та інших [за 47; 102]. Важко переоцінити тритомну збірку

І.Франка „Галицько-руські народні приповідки” (1901 – 1910), що була не

тільки

першим

тлумачним,

а

й

першим

етимологічним

словником

української народної фразеології.

Основу української фразеології становлять одиниці, що пройшли шлях

функціонального перетворення від звичайних вільних словосполучень до

усталених зворотів з названими вже у цій роботі типологічними ознаками.

Образне переосмислення вільних словосполучень спричинолося до втрати

первинних лексичних значень відповідних компонентів і формування власне

фразеологічної семантики (мокра курка, голова з вухами, як гриби після

дощу). У цьому процесі важлива роль належала метафоризації, перенесенню

якої-небудь

конкретної

дії,

ознаки,

риси

поведінки

тощо

на

основі

їх

типізації, узагальнення на зовсім інші сфери людської діяльності. Розрив між

первинним

і

фразеологічним

значенням

може

бути

таким,

що

лише

спеціальний етимологічний аналіз дає можливість з’ясувати походження тієї

чи іншої фразеологічної одиниці (ні в зуб ногою, голод не тітка, узнати

підноготну, точити баляси, бити байдики та інші).

16

Отож,

на

перших

порах

сучасні

фразеологізми

виступали

як

вільні

словосполучення. Але, вживаючись часто в переносному значенні, вони

набули

форми

сталих

зворотів.

Перетворення

сполучень

слів

на

стійкі

одиниці,

рівноцінні

лексемам,

А.Грищенко

називає

лексикалізацією

[42; 247].

В

основі

виникнення

абсолютної

більшості

фразеологічних

одиниць

лежить

спостереження

за

навколишньою

дійсністю

–

історичними,

суспільними

проце сами,

виробничою

діяльністю

і

п о бу том ,

морально-етичними

нормами

і

родинними

стосунками,

природним

середовищем,

тваринним

і

рослинним

світом.

Це

фразеологізми

на

найменування:

1) сільськогосподарських та інших трудових процесів: з одного тіста,

прокладати першу борозну, варити воду, гнути спину;

2)

різних

виробництв,

ремесел:

ткацько-прядильного (розплутувати

вузол), кравецького (сім раз одміряй, раз одріж),

ковальського (брати в

лещата),

гончарського (полуда

впала

на

очі),

рибальства

і

мисливства

(закидати вудку, ганяти як солоного зайця) тощо;

3) театрально-музичної діяльності: увіходити в роль, попадати в тон;

4) військової справи: схрещувати мечі, залишати поле бою;

5) картярської гри: розкривати карти, козирний туз;

6) народних звичаїв, обрядів: давати гарбуза, як засватаний;

7) вірувань і магічних дій: з легкої руки , замовляти зуби;

8) усталених казкових зворотів: по щучому велінню, жива вода;

9) ознак і дій, пов’язаних з світом рослин, тварин і птахів: заяча душа,

кіт наплакав, гарна, як калина;

10) вчинків людини в різних ситуаціях: водити за ніс, мотати на вус,

копилити губи;

11)

різних

історичних

обставин: вільний козак, наче татарська орда,

голити в москалі.

17

Багато фразеологічних одиниць пов’язано з релігійними обрядами та

реаліями: дзвонити в усі дзвони, одним миром мазані, пройти через пекло,

вавилонське стовпотворіння.

Стали фразеологізмами і окремі характерні словосполучення з народної

мови (побутового народного мовлення, анекдотів, жартів, пісень, оповідей

тощо) (ні з носа вітру, сам не гам і другому не дам, чорні брові, тихі води і

ясні зорі, на злодієві шапка горить) та вислови відомих людей – афоризми,

цитати: Всякому городу нрав і права

(Г.Сковорода), Інші часи – інші пісні

(Н.Буало) та інші.

Слід зауважити, що до фразеологічного фонду української мови входять

також іншомовні запозичення, інтернаціональні звороти, наприклад: буря у

склянці води, езопівська мова, драконові закони, перейти рубікон, нитка

Аріадни,

вогонь

Прометея

тощо.

До

найважливіших

джерел

подібних

фразеологічних одиниць належать античні міфи. Запозичені фразеологізми

часто вживаються без перекладу (Sturm and Dranq – „буря і натиск” – час

бурхливого розвитку, піднесення; time is money – час – гроші; la lune de miel

–

медовий

місяць

),

наприклад:

„Подумай

мамо!

Тут,

на

сій

планеті,

скінчився вже твій творчий Sturn and Dranq ...” (І.Франко).

Таким

чином,

мовознавцями

з’ясовано

основні

джерела

походження

фразеологічних

одиниць,

це

–

сталі

вислови

з

народної

мови,

професіоналізм, що набули метафоричного вжитку, переклади з інших мов

або запозичення фразеологічних одиниць без перекладу, вислови з античної

культури,

біблійні

вислови

та

вислови

відомих

людей.

Фразеологічна

система української мови формувалася

протягом довгих років у процесі

власної творчості народу, через спілкування з іншими народами, великий

внесок

в

цей

процес

внесли

видатні

люди,

насамперед,

українські

письменники.

1.3 Системні зв’язки у сфері фразеології

18

Вивчення

семантичних

особливостей

фразеологічних

одиниць

і

виявлення системних зв’язків їх у фразеологічному складі мови належать до

актуальних питань лінгвістики.

Але, незважаючи на важливість і актуальність даної проблеми, усі ці

питання,

як

свідчить

наукова

література

[47;

46]

залишаються

ще

недостатньо дослідженими. Це зауваження такою ж мірою стосується і стану

вивчення семантичних зв’язків між фразеологізмами у сучасній українській

мові.

Уважні спостереження Л.Булаховського, Л.Авксентьєва, Н.Москаленко та

інших мовознавців за еволюцією фразеологічних одиниць дають підстави

твердити, що для фразеології так само, як для лексики в цілому, властиві

певні

внутрішні

закономірності,

зокрема

такі

системні

відношення,

як

полісемія, синонімія та антонімія.

Проблема

багатозначності

фразеологічності

української

мови

залишається недостатньо дослідженою. О.Єфімов зазначає, що семантична

багатозначність не є характерною для фразеологічних одиниць. „Вони не

обростають новими значеннями, образна семантика не допускає варіації

значення залежно від контексту” [47; 48].

Такої ж думки дотримується і

Ю.Гепнер.

Фразеологічна

одиниця,

писав

він,

виражає

одне

смислове

значення,

поняття

[47;

48].

На

думку

В.

Гелія,

„семантична

структура

фразеологізмів

ще

мало

досліджена,

тому

неможливо

говорити

з

впевненістю про наявність, або відсутність багатозначності у фразеології.”

[54; 75-76]. Це твердження викликає у нас заперечення, оскільки явище

полісемії знайшло своє відображення в багатьох лексикографічних працях,

лексичних

та

фразеологічних

картотеках,

над

якими

працюють

лексикографи,

слідкуючи

за

численними

зрушеннями

семантики

слова

і

фразеологізму, виявляючи фактори, які сприяють появі нових значень .

Тому ми погоджуємось з такими вченими, як О.Бабкін, Л.Скрипник [47;

39], що вказують на те, що фразеологічні одиниці можуть мати кілька

значень. Так, Л.Скрипник, досліджуючи фразеологічний матеріал „Словника

19

української

мови”

П.Білецького-Носенка

(укладеного

в

середині

XIX

століття) і „Словаря української мови” за редакцією Б. Грінченка, приділяє

увагу аналізу багатозначності фразеологізмів [39; 192-193].

Фразеологічні звороти, як і слова вільного вжитку, функціонують у мові в

тісному зв’язку з іншими мовними одиницями, сполучаючись із ними. Але

сполучуваність їх не є такою різноманітною, як у слів. Це пояснюється

багатьма

причинами,

однією

з

яких

є

те,

що

за

своєю

природою

фразеологізми – складніші утворення, ніж слова і вільні словосполучення. Їх

будова

передбачає

обов’язкову

наявність

не

менш

як

двох

компонентів.

Сполучуваність фразеологізмів

з іншими мовними одиницями залежать

певною мірою від їх структури. Як зазначає Л.Авксентьєв, не випадково

фразеологізми зі структурою предикативних одиниць мають значно менші

можливості

поєднуватися

з

іншими

одиницями

мови,

виступаючи

самостійними реченнями або частинами складних синтаксичних структур

[1; 88].

Сполучуваність

фразеологізмів

з

іншими

мовними

одиницями,

їх

функціонування в мові залежить також від семантики стійкої словосполуки,

оскільки значення фразеологічної одиниці – результат переносного вживання

вільного

словосполучення.

Поява

нових

значень

зумовлюється

тим,

що

вільне

словосполучення,

функціонуючи

у

різному

словесному

оточенні,

набуває

різноманітної

семантико-синтаксичної

сполучуваності

і

зазнає

нових семантичних зрушень, повторних метафоризацій. Багатозначність і

базується на основі повторних переосмислень.

Так,

наприклад,

вираз роззявляти (роззявити, розкрити, розкривати)

рот (рота), крім прямого значення, має, як засвідчує „Словник української

мови” в 11-ти томах, ще такі значення: а) починати промовляти, говорити:

„Люди в покоях або говорили по – польськи, або й ротів не роззявляли”

(І.Нечуй – Левицький); в) (на кого) починати лаяти кого – небудь, кричати на

когось: „Іду я по ризі та шкутильгаю. А солов’їха вже й рота роззявила:

...Покарав тебе Господь бодай була й на другу ногу вчинила” (І. Нечуй –

20

Левицький); в) захоплено або здивовано слухати чи дивитись на кого -, що –

небудь, забуваючи про все інше: „Поїхали ми до Києва. В Києві я роззявив

рота на вокзалі і так ішов з вокзалу через весь Київ аж до Лаври” (О.

Вишня); „Потім чоловік повертає голову і з подиву розкриває рота, сокира

сама вислизає з руки: вулицею погойдуючись, точнісінько, як він щойно

подумав, пливли його воли...” (М. Стельмах); г) бути не уважним: „ну, а

тепер,

чоловіче, не роззявляй рота, думаючи про завтрашній день...” (М.

Стельмах); д) (на що) заздрячи, посягати на що – небудь: - ну, чого ж, і ти

був хазяїном. П’ять моргів землі чужої мав. Широко розкривав рота на чуже

добро” (І. Цюпа).

Наведені типи значень мають різну предметно – логічну віднесеність, а

це свідчить про те, що об’єктом метафоризації стали різноманітні ознаки

того самого явища. Сам процес метафоризації відбувався не поступово, а міг

здійснюватися паралельно. Розширення смислової структури фразеологізмів,

–

зазначає

В.

Жуков,

–

відбувається

за

рахунок

паралельного

переосмислення одного й того самого вільного словосполучення, а значить,

скільки

розрізняється

значень

фразеологізму,

стільки

і

значень

переосмислення в кожному із своїх значень він і проходить [9; 38].

На думку В.Жукова, у всіх багатозначних фразеологічних одиницях їх

значення не могли виникнути з попередніх значень усталених висловів. Це

пояснюється і тим, що важко встановити, яке із значень виникло раніше, яке

з них є основним.

Критерієм

розрізнення

значення

фразеологізму

є

словесне

і

фразеологічне

оточення,

в

якому

значення

фразеологічної

одиниці

конкретизується.

Оскільки

значення

фразеологізму

є

менш

диференційованим,

ніж

значення

слова

(що

зумовлюється

структурно

–

семантичними

особливостями

фразеологічних

одиниць),

то

і

полісемія

є

обмеженим

явищем у сфері фразеології.

21

М.Сидоренко пояснює це такими причинами: „По – перше, сама природа

значення

фразеологізму

(його

метафоричний

характер,

високий

ступень

абстракції) перешкоджає переносові: треба, щоб наступне значення було

більш образним й абстрактним. По – друге, зміст фразеологізму, через його

структурно – граматичні особливості, менш глобальний, ніж зміст слова...

По – третє, розвиток полісемії у фразеології гальмується призначенням і

вживанням у мові стійких висловів, що служать образно – експресивною

характеристикою

предмета,

тому

вони

менш

значущі

в

комунікативній

функції мови і вживаються значно менше, ніж слова” [47; 208-209].

Таким

чином,

те,

що

полісемія

у

сфері

фразеології

є

обмеженою

і

поступається

перед

лексичною,

у

нас

не

викликає

заперечень.

Однак

наведені факти свідчать, що це явище все ж властиве певній частині стійких

одиниць і має свої специфічні особливості, які, як вже було зазначено,

обумовлюються

ступенем

семантичної

цілісності,

структурно

–

семантичною залежністю окремих компонентів стійких словосполучень.

Як і фразеологічна полісемія, омонімія у сфері фразеології вивчена в

сучасному

мовознавстві

ще

недостатньо.

Це

явище

розглядали

в

своїх

працях

російські

(М.

Сидоренко,

В.Істоніна

та

інші)

й

українські

(Л.Скрипник, Н.Бабич, В.Кононенко) вчені [47; 48].

Дослідники

справедливо

зазначають,

що

омонімічних

фразеологізмів

(фразеологічних

одиниць,

які

певністю

збігаються

за

компонентним

складом,

але

не

мають

нічого

спільного

у

значенні)

у

порівнянні

з

лексичними значно менше. Це зумовлено своєрідністю структури і самої

семантики фразеологізмів, оскільки збіг двох фразеологічних одиниць, які

були тотожними не одним, а кількома компонентами і становили єдине ціле,

трапляється значно рідше.

Заслуговують на увагу принципи виділення різних типів омонімів, які

розробив М.Симоненко [47; 54]. Їх класифікація, безумовно, залежить від

багатьох факторів, основним з яких є погляд вченого на предмет фразеології.

Безперечними

залишаються

спільні

принципи

визначення

омонімів:

як

22

лексичних, так і фразеологічних. Суттєво з цього приводу зазначає автор,

що

„через

структурні

властивості

фразеологічної

одиниці

у

складі

фразеології немає простих і похідних омонімів, які широко розповсюджені в

лексиці.

Крім

того,

для

фразеологічних

омонімів

типовим

є

структурно

нерівно

об’єктні

одиниці,

серед

слів

такі

омоніми

(в

процентному

відношенні

до

інших

типів)

зустрічається

дуже

рідко.

І,

нарешті,

у

фразеології майже немає багаточленних омонімічних груп, у словниковому

ж складі їх зберігається велика кількість” [47; 55].

Виникнення омонімів обумовлюється різними способами фразеологізації

того самого вільного словосполучення. Так виникли фразеологічні омоніми

дати волю рукам, що означає „побити когось, затіяти бійку”, а також може

мати значення „обіймати кого-небудь”, по горло – „в ріст людини, до горла” і

по

горло

–

„дуже

багато”; зелена

вулиця

–

„вид

кари

солдатів

в

дореволюційній Росії” і зелена вулиця – „шлях без зупинок” та інші.

Не викликає заперечень той факт, що багатозначні фразеологічні одиниці

формуються контекстом, а основним прийомом встановлення семантики є

смисловий. Користуючись цим прийомом, Н.Бабич прийшла до висновку,

що

„значення

полісемантичного

фразеологізму,

втрачаючи

у

синхронії

зв’язок з внутрішньою формою, розходяться настільки, що вичленовується

омонімічне значення” [3; 25]. Отже, серед шляхів виникнення омонімів

можна назвати також розрив у семантиці двох фразеологічних одиниць,

наприклад: закривати (закрити) очі:

1. Умерти: „Хіба ж ти не бачив, яка я стара? Мені в домовину лягати

пора. Як очі закрию, що буде с тобою?” (Є.Гребінка);

2. Стулити повіки померлому: „Сиротина я безродний, десь загину в

чужині. І ніхто очей холодних не закриє там мені” (С.Руданський);

3. Навмисно, удавано не помічали чого-небудь, не звертати уваги на щось:

„Але Сагайда не дозволяв закривати очі на те, що черниш, хоч пізно встав,

зате багато взяв. Знання його були глибші за Сагайдені, рішення гнучкіші і

далекозоріші” (О.Гончар).

23

Фразеологізм давати слово:

1. Надати можливість виступити на зборах: „Мирославо Наумівно, дай

мені слово, – звівся з місця і випростався на весь свій гвардійський зріст

солдат.” (А.Головко);

2. Обіцяти що-небудь комусь: „Умовляла-умовляла і вмовила: дав слово –

перестану ледаря корчити. У суботу піду на роботу” (О.Ковінська).

Отже, фразеологічна омонімія хоч й яскраве мовне явище, проте воно

менш поширене, ніж полісемія, адже більшість фразеологічних одиниць в

українській мові однозначна.

Аналіз

фразеологічного

матеріалу

показує,

що

фразеологічні

одиниці

мають здатність вступати і в синонімічні відношення, причому не тільки зі

співвідносними за значенням словами, але і з іншими стійкими виразами.

Дослідженню

фразеологічної

синонімії

української

мови

присвячено

праці А.Матвієнко, Л.Скрипник, Ю.Степанова та інших [за 47; 55].

А.Матвієнко вказує, що фразеологічна омонімія – значно складніше і

різноманітніше

явище,

ніж

лексична

[за

47;

55].

Якщо

лексика

характеризується тільки лексичною близькістю, або тотожністю слів, то в

фразеології

при

значеннєвій

спільності

двох

фразеологічних

одиниць

можуть бути ступені їхньої структурної спільності.

Відмінність фразеологічної синонімії від лексичної полягає перш за все в

тому, що значення самого фразеологічного виразу виходить із відповідних

особливостей

його

внутрішньої

структури,

тоді

як

лексична

синонімія

виходить із значення окремого слова. Значення стійкого словосполучення є

цілісним, що утворилося із злиття лексичних компонентів, і це злиття не

становить ”суми арифметичних складників”, а є результатом метафоризації

словосполучення [47; 55]. Фразеологізм виражає своє значення сполукою

двох або більше компонентів і уже в цьому має істотну відмінність від

вираження значення лексичною одиницею.

Аналіз наукової літератури свідчить про відсутність спільних поглядів на

саме

поняття

фразеологічної

синонімії.

В.Телія,

наприклад,

під

24

фразеологічними синонімами у найширшому розумінні слова розуміє такі

два звороти, які, розрізняючись за лексичним складом компонентів, але

маючи однотипне категоріальне граматичне значення, здатні до зміни в ряді

визначених

синтаксичних

конструкцій,

не

порушуючи

будови

цієї

конструкції і її змісту [ 45; 77].

„Фразеологічними синонімами, – на думку Л.Скрипник, – вважаються

фразеологічні

одиниці,

які

позначають

той

самий

предмет

дійсності,

виражають те саме поняття, відтіняючи різні сторони його, і при різній

внутрішній

формі

і

неоднаковому

лексичному

складі

мають

однотипне

категоріальне

значення,

однакову

семантичну

сполучуваність

з

словами

оточення” [ 39; 212].

Різні визначення фразеологічних синонімів свідчать як про розходження,

так і про спільність думок мовознавців. Для більшості з них спільним

залишається

те,

що

фразеологізми,

які

близькі

за

семантикою

і

здатні

виконувати

однакову

синтаксичну

роль,

але

можуть

і

відрізнитися

відтінками свого значення або стилістичним забарвленням, слід вважати

синонімічними:

„говорити,

вести

пусті

розмови”: ляси точити, теревені

правити, плести про Химини кури; або на позначення „худої, виснаженої

людини”: як з хреста зняти, від вітру хилиться, ходячі мощі, живий труп.

Фразеологічні синоніми являють собою багатий арсенал виражальних

засобів мови, який може використовуватися для відтворення об’єктивної

дійсності.

Намагаючись

точніше

передати

свої

думки,

люди

постійно

збагачують цей комплекс мовних засобів. Поява нових синонімів зумовлена

тим, що в процесі спілкування виникають потреби передати думки, почуття

логічно і стилістично різноманітніше. Крім того, часом виникає потреба

виразити разом с поняттям ту чи іншу пов’язану з ним емоцію, надати мові

необхідного

стилістичного

відтінку,

задовольнити

естетичні

вимоги.

Фразеологічні синоніми також є результатом переосмислення, видозміни

багатьох словосполучень, утратою свого початкового значення і набуття

нового, образного, пройнятого емоційними й оціночними відтінками.

25

Завданням досліджень з питань внутрішньо-системних зв’язків у галузі

фразеологізмів

є

також

з’ясування

антонімічних

відношень

між

фразеологічними одиницями. Фразеологічні антоніми – це дві фразеологічні

одиниці

з

протилежним

значенням,

наприклад: у

рот

води

набрати

–

теревені правити; за тридев’ять земель – рукою подати, жити як кішка з

собакою – жити душа в душу; гладити по головці – намилити шею і такі

інші.

„У

фразеології,

як

і

в

лексиці,

–

справедливо

зазначає

Н.Бабич,

–

основним джерелом появи антонімічних одиниць є об’єктивні (і суб’єктивні)

суперечності,

що

виявляються

оформленням

у

словах

і

фразеологізмах

взаємозв’язку

понять

лексичного

чи

фразеологічного

значень...

Невичерпними є ресурси мови щодо творення антонімічних одиниць або їх

ролі у творенні нових значень” [3; 30].

Тісний

взаємозв’язок

між

лексичною

і

фразеологічною

антонімією

знаходимо у фразотворчій основі поєднання логічно несумісних понять,

наприклад: і вашим і нашим, ні риба ні м’ясо, ні живий ні мертвий, ні за ні

проти, ні холодно ні жарко, ні сіло ні впало, від а до я і подібні, що

закріпилися в повсякденному вжитку як образна оцінка предмета, особи

протилежних сторін.

Серед фразеологічного матеріалу можна визначити: абсолютні антоніми,

у яких протилежність семантики двох фразеологічних одиниць пояснюються

наявністю частки -не-, що входить до складу компонентів: не до (по) душі

кому – до (по) душі кому; без душі хто – не без душі хто; довгий язик у кого –

не довгий язик у кого; до пуття довести – не довести до пуття; ряст

топтати – не топтати ряст і так далі. Сюди ж належать і ті фразеологізми

– антоніми, семантика яких склалась під впливом антонімічних компонентів

фразеологічних

оцінок: гладити за

шерстю

–

гладити проти

шерсті;

зникнути з горизонту – з’явитися на горизонті; вибитися з колії – входити

в колію; птиця високого польоту – птиця низького польоту і такі інші.

Наприклад: „Я тобі скажу по правді, Тараско, сердься – не сердься, – коли ти

26

одного

будеш гладити за шерстю, а другого проти шерсті, коли одному

все, а другому нічого, так воно завжди буде” (П.Мирний).

Як, бачимо, у цих випадках антонімія зумовлена антонімічністю одного з

елементів стійкого виразу (гладити за шерстю – гладити проти шерсті)

або наявністю чи відсутністю заперечної частки „не” (не до душі – до душі),

тобто системний зв’язок цих фразеологічних одиниць (а саме антонімічний

зв’язок) простежується за формальними засобами вираження семантики.

Дещо іншу ситуацію маємо з фразеологізмами другої групи, до складу

яких входять стійкі вирази – антоніми з різними компонентним складом,

тобто

різноструктурні:

рукою

подати

–

за

тридев’ять

земель;

як

кіт

наплакав – хоч греблю гати, теревені правити – у рот води набрати. Отже,

якщо

у

першому

випадку

антонімічність

фразеологізмів

зумовлена

вживанням формальних показників (антонімічні елементи, частка „не”), то

тут вирази антонімічні лише своїми значеннями.

Протилежність

значення

між

фразеологізмами

склалася

в

результаті

десемантизації

їх

компонентного

складу,

але

фразеологічні

антоніми

виникають не як заперечення того чи іншого предмета, його ознаки чи дії, а

як

результат

пізнання

цього

предмета

з

протилежного

боку,

визначення

протилежної якості, дії чи характеристики.

Отже, аналіз системних зв’язків у сфері фразеології переконує, що в

українській

мові

фразеологічним

одиницям,

як

і

одиницям

лексичним,

властиві явища полісемії, омонімії, синонімії та антонімії.

Ми визначили, що полісемія фразеологізмів – явище обмежене, але дуже

специфічне,

воно

обумовлюється

ступенем

семантичної

цілісності,

структурно-семантичною

залежністю

окремих

компонентів

стійких

словосполучень.

А критерієм розрізнення значення фразеологізму виступає словесне і

фразеологічне

оточення,

в

якому

значення

фразеологічних

одиниць

конкретизується.

27

Омонімія у фразеології менш поширена ніж полісемія, адже більшість

фразеологічних

одиниць

в

українській

мові

однозначна.

Проте

проаналізований матеріал дає підстави твердити, що серед стійких виразів

дуже поширені синонімічні та антонімічні відношення, причому не тільки

співвідносних за значенням словах, але й з іншими стійкими виразами.

Дослідження цих явищ на конкретному матеріалі поглиблюють наші знання

про особливості семантики фразеологізмів та їх своєрідність як виражальних

засобів мови.

1.4 Стилістичні можливості фразеологізмів.

Фразеологізми

–

особливі

мовні

одиниці

–

мають

чітко

виражене

стильове призначення.

Для розкриття стилістичних можливостей стійких виразів буде доцільним

з’ясувати

типи

мовних

одиниць,

що

зараховують

до

складу

української

фразеологічної системи.

О.Пономарів

[41;

121]

на

підставі

генетичних,

структурних,

функціональних ознак з-поміж фразеологізмів виділяє:

1) Прислів’я – це виражений реченням народний вислів повчального

змісту, що передає узагальнений суспільний досвід або формулює життєву

закономірність: вік живи, вік учись; як дбаєш, так і маєш; щире слово,

добре діло душу й серце обігріло;

2) приказки – образні вислови, нерідко римовані, близькі до прислів’я,

але без навчального змісту (можуть бути елементом байки або прислів’я):

кіт наплакав, не мала баба клопоту та купила порося; ні слуху, ні духу, як

рукою зняло, сорока на хвості принесла;

3) крилаті вислови – часто повторювані словесні формули, джерело яких

може

бути

встановлене;

до

них

належать

вислови

видатних

політичних

діячів

та

історичних

осіб,

цитати

з

творів

письменників,

з

античної

28

літератури тощо: неопалима купина; лиш боротись – значить жить; голос

волаючого в пустелі;

4)

афоризм,

що

виражає

в

стислій

формі

яку-небудь

узагальнену,

закінчену і глибоку думку певного автора, характерними ознаками афоризму

є влучність, виразність, несподіваність судження, здатність до самостійного

існування: „Тільки той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив”

(Леся

Українка), „Єдина

справжня

розкіш

–

це

розкіш

людського

спілкування (Антуан де Сент Екзюпері);

5) сентенції – афоризми, що мають повчальний зміст, життєве напучення:

„Не зближуйся з людьми, в яких надто гнучке сумління” (Ежен Делакруа);

6)

максими

–

афоризми,

в

яких

в

короткій

формі

виражене

певне

моральне

правило,

етичний

принцип: „Коли хочеш бути щасливим, будь

ним” (Козьма Прутков);

7) парадокс – думка, що різко розходиться з усталеними поглядами і

спочатку

нібито

суперечить

здоровому

глуздові: „Істинна

ціна

людини

вимірюється калібром її ворогів”;

8)

каламбур

–

фігура

мовлення,

яка

полягає

в

гумористичному

використанні багатозначності слова або звукової схожості різних слів: кому

весілля, а курці смерть; на Миколи та ніколи, де раки зимують;

9) порівняння – це вид простого тропа, в якому одне явище як поняття

виявляється шляхом зіставлення з іншим явищем. Цього типу фразеологізми

цінні

тим,

що

в

них

безпосередніше

відбиваються

особливості

життя

і

побуту носіїв мови: чистий, як сльоза; їсть, як іржа залізо; мов у воду

опущений; білий, як крейда; крутиться, як муха в окропі;

10) народнопоетичні включення – стійкі мовні моделі, які вживаються як

зачини чи кінцівки в народній творчості у вигляді рефренів, евфемізмів: як

задумав, так і зробив; багато що казати, та мало слухати; хай йому земля

пером; бодай тебе добро не минуло;

11)

вислови

термінологічного

характеру,

що

стають

фразеологізмами,

коли вони виходять за межі своєї термінологічної системи й набувають

29

переносного

значення: питома

вага;

кінська

сила,

поставити

наголос,

поставити на лінійку готовності тощо.

Як бачимо, існують різні типи фразеологічних одиниць, що збагачують

лексичний і фразеологічний склад української мови своєю оригінальністю,

влучністю, емоційністю та забарвленою експресивністю.

Досить

важливим

в

сучасній

науці

є

питання

про

експресивно-

стилістичні

властивості

фразеологізмів.

Одразу

необхідно

помітити,

що

фразеологічні одиниці мають різну стильову вагу. Вони тяжіють до окремих

стилів і в текстах цих стилів найчастіше вживаються.

Пояснити це можна тим, що вони співвідносні зі словами, оскільки, як ми

вже

зазначили,

виражають

одне

поняття,

використовуються

як

образні

синоніми і мають виразне стилістичне забарвлення.

Кожний

стиль

мовлення

володіє

значним

запасом

фразеологізмів.

Стилістичні функції фразеологізмів залежать від джерел їх походження. На

цій підставі фразеологізми поділяються на три групи: розмовно-побутові,

народнопоетичні і книжні.

Розмовно-побутові

фразеологізми

широко

вживаються

в

розмовному,

художньому стилях, рідше – в публіцистичному. Ці одиниці мають яскраве

виражене емоційно-експресивне забарвлення. Серед них багато прислів’їв і

приказок,

що

робить

наше

мовлення

багатим,

виразним,

дотепним.

Наприклад:

„Ч о р т а

л и с о г о хапнеш,

коли

вс е

п о з а п и р а н о ”

(М.Кропивницький); „Поспішиш – людей насмішиш” (Остап Вишня). У

творах художньої літератури розмовно-побутові фразеологізми є важливим

засобом підсилення, увиразнення думки. Цю ж функцію вони виконують і в

текстах публіцистичного стилю.

Народнопоетичні фразеологізми – це вирази, що виникли на фольклорній

основі (сталі епітети, метафори, порівняння, тавтологічні звороти, примовки,

каламбури

тощо).

Вони

поширені

в

художньому

стилі,

українські

письменники часто використовують ці вирази в своїй творчості. Наприклад:

„На камені на білому там стояла темная темниця” (Т.Шевченко); „Щоб мені

30

очі

повилазили,

щоб

мені

руки

й

ноги

покорчило,

щоб

мені

трясця”

(Г.Квітка-Основ’яненко).

Фольклорні

елементи

мовлення

виступають

у

художньому

(рідше

публіцистичному)

стилі

як

засоби

емоційного

забарвлення тексту в ліричні та гумористичні тони, увиразнюють художні

образи.

Книжні

фразеологізми

виникли

на

писемній

(книжній)

основі

і

найчастіше

використовуються

в

книжних

стилях.

До

книжних

фразеологізмів належать крилаті слова і вирази – сталі словесні формули, що

є

повторенням

влучних

висловів

письменників,

філософів,

учених,

державних

діячів.

Прикладами

можуть

слугувати

такі

фразеологічні

одиниці: мертві душі (за назвою М.Гоголя), ахіллесова

п’ята (з грецької

міфології), путівка в життя (від назви кінофільму), людська комедія (О. де

Бальзак) та інші.

Крилаті

слова

використовуються

в

творах

художньої

літератури.

Наприклад:

„Стоптані

перли,

зів’ялі

листки

вслали

його перехресні

стежки...” Зрадила доля мужицького сина! (М.Вороний). У цих реченнях

М.Вороний використав образи франкової поезії.

До книжних фразеологізмів належать термінологічні словосполучення,

поява яких зумовлена постійним розвитком різних галузей науки, культури,

техніки. Ці фразеологічні одиниці використовуються в науковому, діловому і

публіцистичному стилях. У творах художньої літератури вони вживаються

рідко,

насамперед

для

реалістичного

зображення

дійсності

та

для

індивідуалізації мовлення, певної дійової особи.

Письменники звертаються до фразеологічного багатства рідної мови як

до невичерпного джерела мовної експресії. В художньому і публіцистичному

мовленні

фразеологізми

часто

використовуються

в

їх

звичайній

мовній

формі з відповідним їм значенням. Введення стійких виразів у текст, як

правило, зумовлене прагненням автора посилити мовлення експресивним

забарвленням. Прикладом цього виступає цитата з твору М.Кропивницького:

„Ну, це ти почала розказувати сон рябої кобили.” Властива фразеологізмам

31

образність

викликає

яскраві,

емоційно-насичені

почуття

або

передає

ставлення

мовця

до

висловлювання,

яке

нерідко

носить

жартівливий,

іронічний характер.

Фразеологія,

особливо

розмовна,

-

багатий

арсенал

для

створення

гумористичних і сатиричних ефектів. Навіть введення образних висловів, що

містять

перебільшення,

жарт,

гумористичне

зіставлення,

комічні

натяки,

відповідно забарвлює увесь контекст. „Ждали – ждали тієї відповіді і всі

жданки поїли” (М.Стельмах).

Фразеологічні

одиниці

виступають

як

засіб

мовної

характеристики

персонажів. Наприклад: „Брешеш, брешеш, як стара собака! Та й брехати не

вмієш. В тебе до того розуму та хисту нема” (І.Нечуй-Левицький).

Ця

фразеологічна

одиниця

викриває

такі

риси

характеру

мовця,

як

нестриманість,

полохливість,

зневажливе

ставлення

до

співбесідника

та

низький рівень духовного розвитку.

Багатьом фразеологічним одиницям властива і оцінна функція. Вони не

стільки називають предмет, особу, скільки оцінюють, характеризують його:

гострий на язик, каторжна робота, кров з молоком. Особливо продуктивні

сталі вирази на позначення осіб з негативними рисами їх дій: мокра курка,

базарна баба, молоко не обсохло на губах, кишка тонка.

Важливо підкреслити, що в усіх цих випадках фразеологізми використані

в

їх

традиційній

мовній

формі

з

характерними

для

них

відомими

значеннями. Сама природа фразеологічних одиниць, яким властива яскрава

образність,

стилістичне

забарвлення,

утворюють

передумови

для

їх

використання у художніх творах.

Крім уведення в текст фразеологічних одиниць без зміни семантики і

структури, сильний стилістичний ефект художники слова досягають шляхом

видозміни

і

перетворення

фразеологізму.

З

погляду

стилістики

така

трансформація

необхідна

для

того,

щоб

оновити

семантику

і

структуру

фразеологізмів, аби не стерся фразеологічний образ. Автори часто вдаються

до індивідуально-авторського перетворення фразеологізмів, яке відбувається

32

під

впливом

актуалізації.

Від

автора

вона

вимагає

такої

перебудови

семантики і структури, за якої зберігається співвіднесеність з номінативним,

вихідним фразеологізмом.

О.Пономарів

виділяє

ряд

прийомів

перетворення

фразеологічних

одиниць, які містять у собі два різновиди — з навмисним обігруванням

прямого

лексичного

значення

окремих

компонентів

фразеологізмів

та

зіткнення

чи

протиставлення

вільного

і

фразеологічного

значень

у

словосполученні або реченні. В такому разі створюється фразеологічний

каламбур

як

один

із

виразних

засобів

комічного.

Під

фразеологічним

каламбуром розуміється така фігура мовлення, при якій з метою гумору чи

сатири

використовується

фразеологічна

одиниця

як

семантичне

цілісне,

нерозкладне і як вільне словосполучення. Наприклад: „Поки ниші з вами

предки

шукали

способу

викресати

з

каменю

дорогоцінну

іскру, ламали

голову над винайденням колеса, первісні розбійники ламали голови зовсім

над

іншим...

Точніше, ламали

голови

іншим”

[41;

123].

Сюди

ж

зараховуються й ті, у яких тільки одне слово як компонент фразеологічної

одиниці сприймається в прямому значенні.

Часткове перетворення семантики фразеологічної одиниці полягає в тому,

що залежно від контексту на перший план виступає то пряме, то переносне

значення, причому переважає одне з них у конкретному контексті: „Словом,

діло

закрутилося

не

на

жарт.

Узгодили

його

у

різних

міністерствах,

поставили

до

відома

різні

відомства.

А

коли

почули

підбадьорююче:

ламайте, звичайно ламайте старе, віджиле, те, що заважає рухатись уперед,

—

то

взяли

та

й зламали. І не якусь там допоміжну хижку,

а один із

провідних цехів” [41; 123].

Повне

семантичне

перетворення

фразеологічної

одиниці

можливе

за

умов,

коли

в

мові

існує

вільне

словосполучення,

від

якого

утворився

фразеологізм.

Несподіване

їх

зіткнення

при

відповідній

ситуації

дає

комічний

ефект.

Таке

зіткнення

відбувається

у

вузькому

чи

широкому

контексті

авторської

мови

або

мови

персонажа.

Іноді

цей

прийом

33

використовується одночасно і в мові персонажа, і в авторській, що дає

можливість реалізувати словосполучення в двох планах — фразеологічному

і вільному. Напр.: „— Можемо тебе, друже, на руках носити, в президію

обирати, портрет твій у цеху повісити, а виплатити тобі гроші, вибачай, не

можемо... І пішло, закрутилося. Замість того, щоб новаторів справді на руках

носити, їх спровадили в суд, почали дивитися на них, як на користолюбців і

порушників спокою” [41; 124].

Сатиричне відображення дійсності вимагає створення комічного ефекту,

який оголював би внутрішні суперечності явищ,

подій. Сама суть комізму

полягає в тому, що ці суперечності виражають невідповідність між явищами,

котрі існують в дійсності, й тими, на що вони претендують, за що себе

хочуть видати. Саме вони й створюють у мові невідповідність прямої о й

переносного значень фразеологічної одиниці при каламбурі, допомагають

глибше розкрити суть фактів і явищ, виявити їх потаємні зв'язки, часто

приховані й несподівані. Цьому сприяє

зміна не тільки семантики, а й

структури фразеологізмів, яка полягає в заміні або випущенні компонентів,

поширенні

лексичного

складу,

контамінації

чи

руйнуванні

структури

фразеологічної одиниці.

Найчастіше майстри пера вдаються до заміни компонентів фразеологічної

одиниці, зберігаючи її внутрішню форму: „І все

ж

насмілюсь запитати у

відповідальних будівельників: а може, вустами підлітка глаголить істина?

Як думаєте, шановні читачі”. Ефект несподіваності створюється при заміні

компонента

фразеологічної

одиниці

антонімом: „Крива

боротьби

з

цим

лихом низько впала. Бо торік аж трос сіло в калошу, а в нинішньому тільки

один (поки що)... Думаєте, хтось репетував: «Миколо, отямся, май клепку в

голові!» Аби не так!” [41; 126]. Іноді компонент замінюється паронімом і

викликає своєю несподіваністю комічний ефект: „Гріхом неспасенним було б

твердження, що про все це ніхто не знає і не знав. Навпаки! Виявляється, тут

не

сиділи,

склавши

руки.

Точніше

—

склавши

ручки

народжувалися

постанови, розпорядження, рішення” [41; 125]

34

Поширення компонентного складу фразеологічної одиниці є одним з

проявів

формальної

збитковості.

При

експлікації,

тобто

розгортанні,

у

фразеологізмі значення його, як правило, залишається тим самим, додаткові

компоненти

лише

підсилюють

експресивність

сполучення.

Внаслідок

поширення

компонентів

відбувається

їх

уточнення,

підсилення

експресії

фразеологічної одиниці, актуалізується її внутрішня форма. Серед різних

видів такої трансформації частіше вживається атрибутивний, тобто один з

компонентів фразеологізму поширюється за рахунок конкретного означення,

яке додається до іменника: „— І чому губителів природи ніхто не вдарить як

слід по руках? — запитують інші. Риторичні ці оклики чуються вже не рік і

не

два.

Та

що

з

того?

Браконьєрська

совість

непробудно

спить.

А

по

шкідливих руках вдарити ніяк,

бо

нікого

досі

не

схоплено...

за шкідливу

руку...” [41; 126].

До

експлікації

належить

контамінація

фразеологічної

одиниці.

Вона

широко використовується в художніх творах, особливо у сатирі. Найчастіше

при ній поєднуються сталі словосполучення, які починаються з того самого

слова: „І от ми на порозі відкриття: кров смокче з людей самка. І от саме цю

двокрилу кровопивцю ми сьогодні, як ніколи, вивчаємо озброєним до зубів

оком” [41; 127]. Можуть зв'язуватися два фразеологізми в один послідовно:

останній

компонент

першого

збігатися

з

початковим

другого: „А як же

гроші? — запитаєте ви. Оті тисячі... їх просто викинули на вітер, що гуляє в

голові витязя. І якби тільки в голові витязя...” [41; 127].

Поряд із поширенням компонентів фразеологічної одиниці чи всього її

складу, об'єднанням кількох фразеологізмів широко відоме скорочення, тобто

зменшення числа компонентів (еліпсис). Воно наявне і в мові, і в мовленні. У

мові

скоротилися

прислів'я,

приказки

та

інші

фразеологічні

одиниці.

Наприклад: про вовка помовка (а вовк до хати); око за око (зуб за зуб); собака

на сіні (лежить, і сам не їсть, і худобі не дає); ні сіло, ні впало (дай,

бабо,

сало); чужими руками (жар загрібати легко): (пройшов) крізь вогонь і воду;

гріш ціна (в базарний день); ні слуху ні духу (не чути); рука руку миє (і обидві

35

білі

живуть);

(богові

— богове) кесарю

— кесареве;

ні

в

зуб

ногою (не

вштовхнеш); говорила

— балакала

(та

все чортзна-що);

заварити

кашу

(заварив кашу, то й розхльобуй) та інші. Їх легко відновити, бо ще відомі

усічені частини.

У

сатиричних

творах

такі

фразеологічні

одиниці

вживаються

еліпсованими.

Імпліцитність,

т о б т о нерозгорненість,

п р иводить

до

узагальнення

змісту, немотивованості

фразеологічного

образу

і

мовної

економії: „А далі його раптом потягло на музику: став, ні сіло, ні впало,

музикантом у ресторані, потім — електриком у філармонії...” [41; 130].

В.Ужченко наводить приклади, коли спостерігається поєднання кількох

прийомів

зміни

структури

фразеологічної

одиниці,

від

чого,

природно,

змінюється її значення. Трансформоване прислів'я ложка дьогтю псує бочку

меду змінило структуру і семантику. В контексті воно конкретизувалося,

пристосовуючись

до

нього,

і

змінило

значенн я : „Вимальовуючи

портрет

переконаного

хапуги,

який

на

очах

широкої

публіки

натоптує

кишені

державною готівкою, він замішував фарби за перевіреним рецептом: до

чайної ложечки правди додавав відро брехні, припущень, вигадок” [47; 148].

Таке поєднання різних стилістичних прийомів звичайно наявне в творах

досвідчених майстрів слова. Воно допомагає донести свої ідеї до читачів чи

слухачів, вплинути на їхні емоції.

Таким

чином,

до

складу

фразеологічної

системи

української

мови

належать

прислів’я,

приказки,

крилаті

вислови,

афоризми,

сентенції,

максими, парадокси, каламбури, порівняння, народнопоетичні включення, а

також

деякі

вислови

термінологічного

характеру,

що

збагачують

фразеологічні можливості фразеології. Стійки вирази мають різну стильову

вагу, на цій підставі ми виділяємо фразеологічні одиниці розмовно-побутові,

народнопоетичні та книжні. Звичайно стійкі вислови використовуються в

текстах або в цілісній формі, або у видозмінній, трансформованій. Введені у

текст фразеологічні одиниці виконують такі функції:

– називають щось;

36

–

виражають думку;

–

несуть в собі мовну характеристику персонажів;

–

посилюють висловлювання;

–

надають гумористичний ефект мовленню;

–

дають оцінку персонажам, діям, зображуваній дійсності;

–

збагачують мову, надають їй образності, експресивності, емоційності.

Виділення

основних

лексико-семантичних

груп

фразеологізмів

і

їх

функцій

дозволяє

виявити

особливості

використання

стійких

виразів

у

повісті „Кайдашева сім’я” І.Нечуя-Левицького. Їх функціональний аналіз

буде міститися у другому розділі даної роботи.

Висновки до розділу І

Аналіз

точок

зору

у

сучасному

мовознавстві

дозволив

зробити

такі

узагальнення щодо поняття, класифікацій та походження фразеологізмів.

Фразеологізм – це стійке сполучення двох і більше слів, яке в процесі

мовлення

відтворюються

як

готова

словесна

формула

і

звичайно

являє

собою семантичну цілість. У мові фразеологізми функціонують на рівні з

окремими словами і становлять частину її лексики.

Виділяються такі основні типологічні ознаки фразеологічних одиниць:

37

1) семантична злитість компонентів;

2) цілісність значення;

3) автоматичне відтворення у мовленні;

4) відносна постійність компонентів;

5) експресивне забарвлення та інші.

У

сучасному

мовознавстві

відомі

кілька

класифікацій

фразеологізмів.

Залежно від ступеня значеннєвої мотивації фразеологізмів виділюваними у

їх складі компонентами розрізняють фразеологічні зрощення, фразеологічні

єдності, фразеологічні сполучення і фразеологічні вислови (В.Виноградов,

М Шанський).

Фразеологізми за співвіднесеністю з окремими частинами мови, тобто за

іншим сукупним лексичним і граматичним значенням бувають: іменникові,

прикметникові, дієслівні, прислівникові, вигукові [47; 32].

В основу класифікації Л.Скрипник

покладено структурний принцип,

оскільки фразеологізми бувають різної синтаксичної будови. Вони можуть

мати форму незалежного речення, підрядного речення, словосполучення, а

також являти собою поєднання повнозначного слова із службовим.

Всі названі основні семантико-граматичні розряди і структурні моделі

фразеологічних одиниць і складають ядро фразеологічного фонду сучасної

української літературної мови.

Українська фразеологія формувалася протягом багатовікового історичного

розвитку мовної творчості народу, його зв’язків з іншими народами. Тому ми

виділяємо кілька основних джерел виникнення фразеологізмів:

1) жива народна українська мова, з якої постійно надходять у літературну

мову влучні вирази, дотепи, жарти, прислів’я, приказки, що пов’язані з

обрядами, звичаями, побутом і характером народу;

2) виробничо-професійна діяльність;

3) антична література та міфологія;

4) біблійні вислови;

38

5) крилаті слова – влучені образні вислови, цитати, афоризми видатних

людей.

Для фразеологізмів, як і для звичайних лексем, властиві такі явища, як

багатозначність, синонімія, антонімія та омонімія. Проаналізований матеріал

свідчить про особливе поширення серед фразеологізмів синонімічних та

антонімічних відношень, причому не тільки з співвідносними за значенням

словами, але й з іншими стійкими виразами.

Великі синонімічні і антонімічні можливості фразеології дають підстави

широкого її використання як стилістичного засобу. Фразеологічні одиниці

широко вживаються в усіх мовних стилях, але в різних функціях:

–

номінативній;

–

експресивній;

–

оцінній;

–

функції посилення висловлюваного;

–

функції мовної характеристики персонажа;

–

функції авторської характеристики персонажа;

–

функції створення гумористичних та сатиричних ефектів.

Розмежування функцій фразеологічних одиниць часто являє собою

робочий прийом: в живій мові усталені звороти виконують одночасно й

експресивну,

й

оцінну

функції,

посилюють

висловлюване

і

виступають

засобом мовної характеристики персонажів тощо. Кожен автор постійно

відчуває „голод” на експресивні засоби вираження, саме тому і так часто

звертається до фразеологізмів – поліфункціональних експресивних одиниць

мовлення.

Звичайно фразеологізми використовуються або в цілісній формі, або у

видозміненій, трансформованій. Прийомів творчого використання усталених

виразів

нараховують

десятки,

проте

вони

всі

пов’язані

або

зі

зміною

компонентного

складу

фразеологічних

одиниць,

або

з

конкретним

обігруванням виразу чи його частин. Найрізноманітніші авторські зміни

фразеологізмів виправдані не тільки ідейно-тематично, а й стилістично. Їх

39

мета – відсвіжити образ усталеного вислову, ввести в нього експресію,

гумористичний чи сатиричний елемент, каламбурно обіграти його.

Подані у першому розділі положення мовознавців становлять теоретичну

базу данного дослідження. Вона є основою функціонального аналізу стійких

виразів повісті „Кайдашева сім’я”, який міститься у другому розділі даної

роботи.

Розділ ІІ. Особливості використання фразеологізмів у повісті

„Кайдашева сім’я” І.Нечуя-Левицького.

2.1 Своєрідність стилю письменника.

І.Франко у статті „Ювілей Івана

Левицького (Нечуя)” (1905) чи не

вперше

в

нашій

критиці

порушив

питання

про

місце

творчості

Івана

Семеновича в історії української літератури та української суспільної думки.

40

Незважаючи на те, що навіть прогресивні діячі, як Микола Костомаров чи

Михайло

Драгоманов,

вважали,

що

українською

мовою

слід

писати

насамперед

для

селянства,

Нечуй-Левицький,

за

справедливим

спостереженням

критика,

свідомо

творив

для

всієї

нації,

зокрема

„для

українських інтелігентів, яких бачив, може, очима свого духа в будущині, в

народження

яких

вірив,

вірячи

в

живучість

і

суцільність

своєї

нації”

[51; 103].

Франко, називаючи автора „Кайдашевої сім’ї”, „Хмар”, „Микола Джері”

талановитим майстром слова, „творцем живих типів”, акцентував на його

вмінні спостерігати життя, передавати побачене засобами слова. Вчений

образно називав Нечуя-Левицького „великим артистом зору”, „колосальним,

всеобіймаючим оком” Правобережної України. „Те око обхапує не маси, не

загальні контури, а одиниці, зате обхапує їх із незрівнянною бистротою і

точністю, вміє підхопити відразу їхні характерні риси і передати їх нам із

тою випуклістю і свіжістю красок, у якій бачить їх само”. [51; 106]

Справді,

проза

Нечуя-Левицького

містить

яскраві

картини

з

життя

українського

селянства,

міщанства,

заробітчан,

духівництва,

інтелігенції.

Своїм

пером

письменник

торкався

тих

багатьох

граней

української

дійсності,

які

з

різних

причин

досі

або

зовсім

не

показувалися,

або

відбивалися в літературі тільки частково. Крім того, в творчість прозаїка

значною мірою увійшло життя нової історичної доби, яке, звісно не могло

бути

показане

попередниками.

Соціальні

й

побутові

взаємини

між

представниками різних станів, класів, нації надають зображувану автором

реалістичної достовірності й психологічної переконливості.

Ще

у

статтях

„Сьогочасне

літературне

прямування”

(1878)

та

„Українство

на

літературних

позвах

з

Московщиною”

(1884).

Нечуй-

Левицький проголосив три головні принципи, яких, на його думку, має

дотримуватись „український писальник”.

1.Принцип

реальності.

За

Нечуєм-Левицьким,

„реальна

(тобто

реалістична) література повинна бити дзеркалом, в котрому б одсвічувалась

41

правдива

жизнь...

обчищена

й

гарна

в

естетичному

погляді,

добре

спорядкована

й

згрунтована,

освічена

вищою

ідеєю”.

[23;

7].

Йдеться,

наголошував автор статті, про українське життя: воно нагадує „непочатий

рудник”,

який

„має

знайти

свого

художника-золотошукача”.

Нечуя-

Левицького

захоплювала

перспектива

появи

велетенської

художньої

панорами

народного

життя,

свого

роду

реалістичної

епопеї,

заселеної

різноманітним людом з усіх „поверхів” цього життя.

2. Принцип національності. Цей принцип передбачав, по-перше, що

українське життя слід змальовувати „тільки по-українськи”, вдаючись до

багатств

народної

мови,

по-друге,

що

художника

слова

має

цікавити

національна психологія в усіх її виявах.

3.

Принцип

народності.

Ознаками

народності

літератури

Нечуй-

Левицький вважав:

– живу народну мову (акцентуючи на цій думці, письменник наполягав:

„взірцем

книжного

язика

повинен,

бути

язик

сільської

баби

з

її

синтаксисом...”); [23; 15]

–

епічні й ліричні форми народної поезії;

–

неповторний дух народної поезії (тобто – „глибина чуття”, перевага

ідеального над матеріальним, широка свобода особистості, зокрема

жінки, дівчини).

Ці принципи, проголошені Нечуєм-Левицьким 1878 р., увібрали в себе

досвід його першого творчого десятиліття.

Нечуй-Левицький одним з перших почав впроваджувати в українську

літературу об’ективно-повістеву манеру художнього зображення дійсності.

Разом з цим письменник широко запроваджує в своїх творах українську

розмовну мову, віддаючи при цьому певну данину і фольклорно-пісенним

мовним

багатством.

Глибоке

значення

народної

мови

дало

можливість

Нечую-Левицькому створити чудові комедійні діалоги, в яких читач пізнає

життя, побут, звички селян певного історичного періоду.

42

Характеризуючи мову Нечуя-Левицького, І.Франко писав: „Се вже не та

поетична,

декуди,

аж

переборщено

поетична

та

квітчаста

мова

Марка

Вовчка, не штучна, силувана, академічно неповертлива мова Куліша, – се

переважно

буденна

мова

українського

простолюддя,

проста,

без

сліду

афектації, але проте багата, колоритна і повна тої природної грації, якою

вона визначається в устах людей з багатим життєвим змістом”

Як

вже

зазначалося,

автор

гаряче

виступив

за

впровадження

в

літературу живої розмовної мови. Він радив взяти за взірець „язик сільської

баби з її синтаксисом”.

Якщо письменник, зауважував він, в більшості

випадків пишуть довгими нудними фразами, то „сільська баба так чесне

язиком, як кресалом, що аж посипляться іскри поезії”. [23; 15]

Дехто з критиків [28,29] намагається утрирувати цю думку та цей вислів

письменника. Проте гуморист Остап Вишня теж зазначав, що „у сатирика і

гумориста мова має бути жива, гостра, дотепна, наближена до мови, якою

розмовляє народ” [52; 65] . Як бачимо, думки їх збігаються.

„Швидка і шпарка” народна мова з її короткими, „рубаними” реченнями

могла найповніше передати народний побут та звичаї. Адже наближення

літератури до життя народу передбачало не лише правдиве змалювання

характерів

та

обставин,

а

й

надання

творам

своєрідного

національного

колориту, збагачення мови за рахунок народної лексики. Тим більше це було

необхідно,

щоб

створити

гумористичні

образи

і

передати

пряму

мову

представників села. Свою „теорію” Левицький з успіхом застосував в повісті

„Кайдашева сім’я”. Високо оцінюючи мову твору, І.Франко підкреслював

близькість її до народної мови.

М.Коцюбинський, на ранніх творах якого помітно позначився вплив

автора „Кайдашевої сім’ї”, писав в одному з листів про мову Левицького:

„Яка прекрасна мова! Читав – наче похожу воду у спеку пив. Яке знання

народних звичаїв, народного життя!” [53; 150]

На думку Р.Іванченка, звернення до живої розмовної мови дозволило

І.Нечую-Левицькому

значно

розширити

жанрові

можливості

літератури,

43

практикувати чергування діалогу з авторськими відступами, надати творам

глибокого реалістичного звучання, вводити необмежену кількість дійових

осіб з виразно індивідуалізованою мовою.

Крім цього, Іван Семенович збагатив літературу новими жанрами та

образними засобами. Серед його творів – короткі оповідання, нариси, великі

повісті й романи, побутові комедії, історичні драми, літературно-критичні й

публіцистичні статті, театральні рецензії, художньо-етнографічні, історичні

та мовознавчі праці.

І хоча творча спадщина митця нараховує не один том, візитною карткою

його стала повість „Кайдашева сім’я”, вперше надрукована 1879 року в

десяти

номерах

львівського

журналу

„Правда”.

У

тому

ж

році

повість

вийшла у Львові окремою книжкою. Автор двічі звертався до царської

цензури, але дозволу надрукувати твір у Росії не одержав. Лише 1886 року

було дозволено надрукувати „Кайдашеву сім’ю” з деякими змінами. Цензурі

не сподобалося змалювання автором реальних суспільно-політичних умов,

що

склалися

на

Україні

в

післяреформений

час,

та

прозоре

порівняння

славного

козацького

минулого

України

з

сучасною

авторові

дійсністю.

Нещадному

винищенню

підлягали

і

ті

місця

твору,

в

яких

письменник

висміював ченців, попів і церкву. Отже, внаслідок компромісу з цензурою з

тексту було вилучено 25 уривків.

Сьогодні ми маємо можливість ознайомитися з другою редакцією. Вона

і виступає об’єктом дослідження данної бакалаврської роботи. Перед тим як

перейти до виявлення особливостей вживання Нечуем-Левицьким в повісті

фразеологічних одиниць, проаналізуймо стисло деякі інші мовні особливості

твору.

Мова

твору

пересипана

народними

афоризмами,

дотепами,

словами

пісень. Так, старий Кайдаш говорить до сина: „В гурті каша їсться, а гуща

дітей

не

розгонить”

[24;

268].

Улесливість

Кайдашихи

підкреслюється

звертанням до Мотрі в час сватання: „Щоб ти була здорова, як вода, щоб

цвіла, як рожа”... [24; 283]

44

У

повісті

використано

також

пісенну

творчість.

Так,

Мотря

співає

жартівливу народну пісню про свекруху. Нечуй-Левицький вводить у текст

твору

і

такі

види

фольклору,

як

казки

та

замовлення.

Словами

казки

розповідає Мотря батькам про свекруху: „В мене свекруха – люта змія:

ходить по хаті, полум’ям на мене дише, а з носа гонить дим кужелем

[24; 299].

Мова повісті багата на різні образні звороти. Серед них насамперед

треба виділити багатство художніх порівнянь. Нечуй-Левицький недарма

вважається майстром цього типу троп. Для ілюстрації добираємо художньо

яскраві порівняння, наприклад, про Кайдаша автор говорить: „червоний

перець у горілці дражнив його, неначе цяцька малу дитину”, [24; 250] про

Мотрю: „Мотря теліпалась стіні, неначе павук на павутинні” [24; 303] та

інші.

В повісті використано гіперболи, наприклад, говориться про Мелашку,

що вона „виплакала всі сльози; що зібрались за всі жнива, і полила ними

материн садок” [24; 340].

У творі зустрічаємо багатий арсенал інших тропів: метафор, епітетів

тощо: „в хаті гризла Мелашку свекруха” [24; 329], „під її солодкими словами

ховається гіркий полин” [24; 310].

Нечуй-Левицький збагачує мову твору, використовуючи синоніми. Для

прикладу можна навести дієслівні синоніми до слова „кричати”: „вони

разом, ґвалтували, верещали, лаялись”, „пищала Кайдашиха...”, „мовчала б

уже та не гавкала”, „їх лайка дзвеніла”, „Кайдашиха сичала”, Мотря

„репетувала та кляла Кайдашиху”, „Кайдашиха наробила галасу”.

Окремі вирази, а то й цілі діалоги нагадують живу народну розмову,

немов підслухану письменником: „Та пийте – то, свахо, більше. Невже оце

ви зоставляєте стільки на сльози?” [24; 251].

За

стилем

повісті

„Кайдашева

сім’я”

належить

до

кращих

гумористично-сатиричних

творів

української

літератури.

Комічний

ефект

також

досягається

вмілим

використанням

того

забарвлення

порівнянь,

45

епітетів,

метафор,

зіставлень

та

інших

тропів,

якого

набули

вони

в

багатовіковій мовній практиці народу.

Розглянувши художні особливості повісті, можна зробити аргументний

висновок про те, що автор справді дотримується трьох основних принципів

–

народності,

національності,

реальності

та

активно

користується

невичерпними джерелами фольклору та розмовної живої народної мови.

Саме

тому

повість

становить

для

нас

інтерес

з

погляду

дослідження,

поставлених завдань у вступній частині.

2.2 Загальна характеристика використання фразеологічних

одиниць в тексті твору.

Фразеологія складає національну специфіку мови, і використання її в

художній

літературі

підвищує

виразність

мови,

робить

її

образною

і

яскравою. Фразеологізми, за висловом Г.Іжакевич, „з дивовижною влучністю

виражають сутність доволі складних явищ” [11; 200].

У постійному поповненні фразеології художнього стилю велику роль

відіграють

митці

слова.

Володіючи

нормами

літературної

мови

й

добре

розуміючи тенденцію її розвитку, вони вміло здобувають з живого народного

мовлення і включають у свої твори найбільш місткі і влучні фразеологічні

вирази, забезпечуючи тим самим збагачення літературної мови.

У.Нечуй-Левицький

в

своїх

творах

також

широко

й

своєрідно

використав фразеологію української мови. Особливе місце з цього погляду

посідає повість „Кайдашева сім’я”.

Фразеологічний матеріал повісті оригінальний і своєрідний за змістом,

лексичним складом, граматичною структурою і стилістичними функціями.

Він представлений здебільшого розмовно-побутовими виразами: лишенько

мені [24;

250], лаяти

на

всю

пельку [24;

372], скривилась, як середа на

п’ятницю [24; 305], сидить у печінках [24; 246], вилупити баньки [24; 344],

дати дулю [24; 328] тощо; Досить багато у повісті також фразеологізми, які

мають народнопоетичне та фольклорне походження – як квіточка [24; 243],

46

ніби намальована на білій стіні [24; 249], з личка хоч води напийся [24; 243],

як писанка [24; 240], серце в’яне [24; 298] та інші.

До

фразеологічних

виразів

також

відносимо

прислів’я,

приказки,

використані

у

тексті

твору:

„В

гурті

каша

їсться,

а

гуща

дітей

не

розгонить” [24; 289], „Хоч між дровами, або з чорними бровами! Хоч під

лавкою, аби з гарною панянкою!” [24; 306], „Не питай старого, а питай

бувалого” [24; 337], „Краси на тарілці не краять, чорними бровами не

нап’єшся й не наїшся” [24; 306] і тому подібне. Ці приклади, по-перше,

свідчать про чудову обізнаність автора з українською народною мовою і, по-

друге, про вдале використання її в повісті „Кайдашева сім’я”. Прислів’я та

приказки є невичерпною скарбницею мудрості та окрасою мови. Вони в

тексті

твору

виконують

експресивно-оцінювальну

функцію,

живлять

мовлення,

надають

йому

художнього

звучання,

яскравості,

самобутнього

національного характеру.

Серед

явищ

фразеологічного

характеру

заслуговують

на

увагу

тавтологічні вирази, що підсилюють образність художньої мови, надають

мовленню більшої сили.

В мові „Кайдашевої сім’ї” зустрічаємо тавтологічну ідіому „ходити

ходором”

[24;

256].

Як

бачимо,

дана

фразеологічна

одиниця

містить

однокореневі

лексеми,

що

є

нормативним.

О.Потебня

розглядав

фразеологічні

одиниці

такого

типу

„

у

межах

повторень

і

повторень

у

видозміненій формі”, кваліфікуючи їх як „засіб синекдохічного зображення

довгочасності

дії,

інтенсивності

якості,

численності

речей”

[47;

150].

В

прикладі – „недалеко од хати під грушею Мотря терла коноплі. Її руки

ходили

ходором”

–

маємо

поєднання

дієслова

з

орудним

відмінком,

що

сприяє передачі інтенсивності дії.

Необхідно помітити, що тавтологічний вираз „ходити ходором” має

кілька значень: 1) сильно здригатися; 2) дуже швидко рухатися під час

роботи; 3) то підніматися, то опускатися (про груди); 4) посилено смикатися,

рухатися (про м’язи); 5) відбуватися, здійснюватися дуже швидко. В нашому

47

випадку вираз вживаний у другому і четвертому значеннях. Вводячи його в

текст

повісті,

І.Нечуй-Левицький

мав

на

меті

показати

спритність,

працелюбство Мотрі, однієї з героїнь твору.

Окрім

тавтологічного

звороту

зустрічаємо

в

повісті

і

фразеологічні

одиниці, що в своїй основі містять антологічне зіставлення: ні се ні те

[24; 298]; ні живий ні мертвий [24; 325; 344]; ні в тих ні в сих [24; 308];

старе як мале [24; 354]. Вони цінні тим, що з одного боку, контактне

вживання

слів

із

протилежним

значенням

спричинює

експресивність

фразеологічної

сполуки,

а

з

іншого,

–

їх

використання

орієнтоване

насамперед

на

план

вираження

–

евфонічну

організацію

(мелодійність

викладу).

Поряд

з

„логічними”

фразеологічними

одиницями,

тобто

тими,

що

відбивають справжні реалії (як писанка

[24;

240]; ходити з хлібом, сіллю

[24; 270]; зав’язати голівоньку [24; 313]), у творі представлені фразеологізми

алогічного характеру, а також різного роду дотепи, побудовані на грі слів. Це

такі, як не своєю смертю помирати [24; 281], з світу звісти

[24;

268; 284]; сидіти у печінках [24; 246]; з глузду з’їхати [24; 344, 354] та

багато інших. Створення їх зумовлене можливістю „відльоту фантазії від

життя”

[24;

124],

тобто

смисловий

зміст

фразеологічних

одиниць

виправданий

тільки

в

нашій

уяві.

Стійкі

звороти

алогічного

характеру

роблять наше мовлення і мову художньої літератури більш емоційними,

експресивними та влучними.

В „Кайдашевій сім’ї” маємо ще немало жартівливих відшарувань на

зразок наговорити сім мішків гречаної вовни [24; 243], скривитися як середа

на

п’ятницю

[24;

305], наговорити

на

вербі

груші,

а

на

осиці

кислиці

[24; 372] та деякі інші, що постали на основі небилиць та нісенітниць, в яких

зміщеннях загальновідомих фактів створюється гумористична ситуація.

Чимала кількість стійких виразів художньої мови повісті виражається

своїм набором слів-символів. За твердженням В.Ужченка, „слова-символи

практично зближуються зі смисловими центрами фразеологічних одиниць”.

48

Не випадково, продовжує вчений, вже в першому етимологічному словнику

українських фразеологізмів „Галицько-руські народні приповідки” (1901 –

1910) його автор І.Франко так часто вказував на значення символу як на

мотивуючу ознаку фразеологічної одиниці [51; 308]. В словнику наведені

такі приклади, як „хитрий як лисиця” (лис є символом хитрості), „вільний як

птах” (птах – символ свободи) та інші.

У І.Нечуя-Левицького зустрічаємо також фразеологізми, в основи яких

покладено певний символ. Так, у звороті одна, як билина в полі [24; 312]

народнопоетичного

характеру,

що

позначає

зовсім

одиноко,

самотню

людину, маємо лексему „билину”, яка виступає символом сироти. „Я одна,

як билина в полі, а вони всі на мене, як вітер на билину” [24; 312].

В даному випадку маємо видозмінений вираз, у фольклорних жанрах

зустрічаємо таке продовження: „як билина у полі під вітром хилиться”.

Найвиразніше,

як

показує

В.Сиротіна

[47;

55],

символи

мотивують

фразеологізовані порівняння, в повісті це такі: товстий як бочка [24; 242],

блідий як смерть [24; 325, 329] та інші. Молоду, гожу дівчину порівнюють із

зорею, маківкою, а в повісті з калиною, вербою, квіточкою та літом. „Коли я

[Лаврін] буду вибирати собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону,

як калина в лузі, а тиху, як тихе літо” [24; 242]. „Дівка, як верба: де посади,

той прийметься” [24; 311]. Загально відомо, що в українському фольклорі

верба – це поетичний символ заміжньої жінки, а калина – жіночої краси,

дівочої цноти [49; 228-229].

До

речі,

на

позначення

таких

слів-символів

М.Крупа

у

праці

„Лінгвістичний аналіз художнього тексту” вводить поняття „мовні знаки

культури”. Під цим поняттям вона розуміє „стійкі семантико-асоциативні

образи,

що

будуються

на

уже

закріплених

семантичних

асоціаціях

першоджерела: української, світової літератур, Біблії, міфології, народної

творчості та інші” [15; 389].

Як зрозуміло з контексту, лексеми „калина”, „верба” на позначення

молодої красуні є мовними знаками української культури. Слід зауважити,

49

що, наприклад у чехів дівочу красу уособлює „персик”, „гвоздика”, у росіян

– „берізка”, що не властиве нашій мові.

Нечуй-Левицький

в

тексті

повісті

„Кайдашева

сім’я”

використовує

великі

синонімічні

можливості

української

фразеології.

У

І

розділі

бакалаврської

роботи

ми

зазначали,

що

„фразеологічні

синоніми

–

це

фразеологічні одиниці, які виражають спільне значення і мають однакову

синтаксичну сполучуваність, але відміни між собою компонентним складом,

а

також

емоційно-семантичними

відтінками”

.

У

творі

знаходимо

фразеологічні синоніми до слів:

1) кричати – „ лаяти на всю пельку

[24;

372]; кричати на весь рот

[24; 244];

2) дивитись – витріщити очі [24; 243], вилупити баньки [24; 253], не

зводити очей [24; 303];

3) просити згоди на шлюб – оббивати пороги [24; 270], ходити з хлібом,

з сіллю [24; 270], посилати старостів [24; 298];

4) працювати невтомно – рук не покладати [24; 270], вештатись, наче

муха в окропі [24; 263];

5)

говорити

нісенітниці

– наговорити

сім

мішків

гречаної

вовни

[24; 243], наговорити на вербі груші, а на осиці кислиці [24; 372] та багато

інших. Як бачимо, всі ці фразеологічні вислови мають різний експресивний

відтінок.

Далі подано детальний розгляд синонімічного ряду фразеологізмів до

слова

„дивитись”.

Вирази „витріщити

очі”

т а „вилупити

баньки”

однакової

структури

(тобто

вони

однорідної

моделі,

за

значенням

співвідносні із значенням однієї і тієї ж частини мови – дієслова, мають

повну семантику, несуть однаковий стилістичний ефект), легко можуть бути

взаємно замінені в контексті.

Проте

лише

семантична

близькість,

на

основі

якої

ґрунтується

фразеологічна

синонімія,

не

означає,

що

фразеологічні

одиниці

синонімічного

ряду

є

семантично

тотожними.

Об’єднуючись

спільним

50

значенням,

фразеологічні

синоніми

різняться

певними

стилістичними

особливостями,

що

чітко

простежується

у

фразеологічних

одиницях

„вилупити баньки” і „не зводити очей”.

У

першому

випадку

маємо

знижений,

зневажливий

відтінок,

що

підкреслюється використанням лексем „вилупити” і „баньки” просторічного,

вульгарного характеру. У другому випадку – стилістично нейтральне слово

„очі”,

проте

сам

вираз,

скоріш

за

все,

запозичений

з

усної

народної

творчості,

що

свідчить

про

більш

піднесений,

ліричний

ефект

фразеологічної сполуки; він навіть має не стільки співвідносну лексему

„дивитись”, як „милуватись” чимось, „захоплюватись зорово”.

Це дає можливість зробити висновок: Нечуй-Левицький використовує

не лише абсолютні фразеологічні синоніми, а й стилістично „нерівнозначні”.

Тому кожний вираз з синонімічного ряду посідає своє специфічне місце в

тексті, кожний фразеологізм закріплений відповідно задуму автора і виконує

свою стилістичну функцію. Проаналізовані приклади з різними семантично-

стилістичними ефектами допомагають І.Левицькому виявити зневажливе,

глумливе ставлення до Карпа і повну симпатію до Лавріна. В цьому також

полягає своєрідність і оригінальність мови „Кайдашевої сім’ї”.

Проведений нами фразеологічний аналіз повісті засвідчив і те, що в

творі за будовою найчастіше вживаються стійкі сполуки, які мають форму

словосполучень: розкуштувати

полин

[24;

307]; не

виходити

з

думки

[24; 248], виробляти викрутаси [24; 241], іродова душа [24; 247], говорити

не на вітер [24; 271], виростати в своїх очах [24; 272], стати в пригоді

[24; 274] та інші. Рідше зустрічаються фразеологізми у формі простого

речення

непоширеного (слинка потекла

[24;

258], серце в’яне [24; 298],

поруха взяла [24; 246] ) та поширеного (волосся піднялося вгору [24; 343],

треті півні проспівали [24; 264, 268], молоко на губах не обсохло [24; 326]).

Менш

численні

фразеологічні

одиниці

(прислів’я

та

приказки)

за

моделлю

складносурядних

речень (Рідна

мати

і

б’є,

та

не

болить,

а

свекруха словами гірше , ніж кулаками [24; 308], не питай старого, а питай

51

бувалого [24; 337]), складно підрядних (Не знала, де очі діти [24; 268]; Не

питай, бо старий будеш [24; 249]) та безсполучникових речень (Зав’язала

голівоньку, не розв’яжеш до віку [24;

311], Краси на тарілці не краять,

чорними бровами не нап’єшся й не наїшся [24; 306].

Переважну

більшість

фразеологізмів

у

творі

складають

те,

в

яких

головне слово – дієслово. Рідше використані сталі сполуки, у яких головне

слово – іменник. Далі подаються:

1. Фразеологізми, у яких головне слово – дієслово:

– з іменником у знахідному відмінку: лічити ребра [24; 279], справляти

брехні [24; 268], підсипати перцю [24; 364] тощо;

–

з іменником у родовому відмінку: набратись

лиха [24; 268, 284],

доводити до гріха [24; 278], з рук випадає [24; 314] та інші.

–

з двома і більш іменниками у різних відмінках (не братися і за

холодну воду [24; 262], обливати солодким медком [24; 335]; наговорити сім

мішків гречаної вовни [24; 243].

Наступні приклади містять, у яких головне слово – іменник :

–

з

прикметником: лихая

година [24;

315], іродова

душа [24; 247],

нечиста сила [24; 321];

–

з іменником в іншому відмінку з прийменником: без сорому казка

[24; 287], серце з перцем [24; 241, 243].

Окрему

групу

сталих

зворотів

у

повісті

становлять

фразеологічні

одиниці, за значенням співвідносні з прислівником: ні те ні се – не певно,

не визначено [24; 298], кричати на ввесь рот – дуже голосно [24; 244], на

всю пельку – те саме значення, але більшою мірою знижена [24; 372] з

стилістичного погляду, крикнути не своїм голосом – дуже голосно, надривно

[24; 253, 328], як в раю – безжурно, спокійно, безпечно [24; 307]. Дуже часто

використовує

автор

твору

фразеологізовані

порівняння

на

позначення

інтенсивності

типу

блідий, як

смерть

[24;

325,

329,

339]

(надзвичайно

блідий) та жовтий, як віск (дуже, надзвичайно жовтий) [24; 245, 247].

52

Контекстуальний

аналіз

дав

змогу

виділити

ще

одну

групу

фразеологічних одиниць, співвідносних з вигуками. В цю групу входять

фразеологізми, що виражають етикет – вітання, подяку, побажання тощо:

Боже поможи [24; 250] та фразеологізми, що набули наукового значення

„Бодай він луснув” [24; 251], „Ік бісовому батькові” [24; 246], „Слава тобі

господи” [24; 241], „Бог зна що” [24; 241], „Ой лишенько моє мені” [24; 250].

Вони є емоційними окликами, що виражають гнів, подяку, біль, розлуку

тощо,

викликають

переживання

у

читачів

та

є

засобом

мовної

характеристики персонажів.

Виділяємо такі групи емоційних фразеологізмів, що позначають:

1) втіху, радість: слава тобі господи! [24; 245]

2) гнів, лють: брала злість [24; 304], і к бісу [24; 240] чорт носить

[24; 283], і к бісовому батькові [24; 246 ]

3) захоплення, захват: Боже мій! [24; 240], дасть бог [24;249]

4) любов, пристрасть: серце в’яне [24; 298]

5)

страждання,

муку: ні

живий

ні

мертвий

[24;

305], допікати до

живого [24; 320]

6) неспокій, тривогу: Сохрани боже! [24; 240]

7) подив, здивування: вилупити баньки [24; 344], роззявити рота [24;

242], як корова на нові ворота [24; 242]

8) сором, стид: не знати де очі діти [24; 306], спустити очі [24; 258]

9) страх, жах: волосся піднялося вгору [24; 260],

10)

відчай,

безвихідь: хоч сядь та плач

[24;

250], ой лишенько мені

[24; 250], лиха годинонька [24; 306].

Таким чином ми з’ясували, що у повісті функціонують фразеологізми,

співвідносні

з

різними

частинами

мови

(дієсловом,

іменником,

прикметником, вигуком), утворені за моделлю як словосполучення, так і

речення.

Багата

повість

на

стійкі

вислови,

в

основі

яких

покладено

каламбури,

символи,

та

на

фразеологічні

синоніми

і

антоніми.

Фразеологічний

матеріал

тексту

представлений

виразами

як

розмовно-

53

побутового

та

фольклорного

характеру,

що

сприяє

образно сті,

експресивності і виразності художньої мови твору.

2.3 Основні функції стійких виразів в повісті.

2.3.1 Фразеологія як засіб характеристики персонажів.

Влучні

фразеологічні

одиниці

допомагають

письменникові

створити

більш

індивідуалізовані

характеристики

персонажів,

якнайкраще

відобразити повсякденні обставини їхнього життя.

Образ Марусі Кайдашихи є найбільш індивідуальним серед жіночих

образів повісті. Письменник спочатку змальовує портрет Кайдашихи, а потім

докладно розкриває її внутрішній світ, поведінку, вчинки, активно вживаючи

стійкі вислови. З перших сторінок твору ми довідуємось, що вона „довго

терлась коло панів”, „довго служила у дворі пана”, „набралась од їх трохи

панства”. Показуючи, як героїня наслідує панів у ставленні до невістки автор

використовує фразеологічні одиниці „стояти над душею”, „не братися і за

холодну воду” у реченні: „Вона [Кайдашиха] стояла над душею в Мотрі, наче

осавула на панщині, а сама не бралась і за холодну воду” [ 24; 262].

Цікаво, що дві фразеологічні одиниці вжиті в одному реченні, обидві

називають конкретну фізичну дію, що посилює їх сприйняття. Обидві вони

мають негативний відтінок, але перша характеризує Кайдашиху стосовно

іншої людини, невістки, а другий – це суто характеристика Марусі.

Такими виразами І.Нечуй-Левицький підкреслює егоїзм та лицемірство

селянки. Доказом наявності таких рис у Кайдашихи слугує і такий вираз, як

„вешталася без діла” у реченні: „Стара Кайдашиха вешталася коло хати без

діла” [24; 263]. У той час: „Мотря вешталася наче муха в окропі” [24;

263].

Аналіз

вищевикладених

прикладів

доводить,

що

автор

майстерно

використовує

не

лише

великий

арсенал

фразеології,

але

й

активно

користується синонімічним багатством фразеологічних одиниць. Вирази „не

54

бралась

і

за

холодну

воду”

т а „вешталася

без

діла”

є

синонімами.

Висловлюючи спільні значення, вони різняться стилістичною забарвленістю.

Якщо перший вираз є більш нейтральним, то другий має виразно знижений

негативний

відтінок

за

рахунок

експресивно-забарвленого

дієслова

„вештатися”.

Продовжуючи

аналізувати

авторську

характеристику

Кайдашихи,

засвідчуємо, що героїні властива улесливість. Доказом цього слугує її мова,

пересипана фразеологічними порівняннями народнопоетичного характеру.

На заручинах у Довбишів вона промовляє: „Будь же, дочко, здорова, як риба,

гожа, як рожа, весела, як весна, роботяча, як бджола, а багата, як святая

земля!

Дай

тобі,

боже,

спішно

робити,

щоб

твої

думки

були

повні,

як

криниці водою, щоб твоя річ була тиха та багата, як нива колосом” [24; 259].

Такі фольклорні стереотипні вирази використовує й Малашка, але в її

мовленні вони виконують художньо-естетичну функцію. За допомогою їх

передається

душевна

чистота,

природна

ніжність

дівчини.

Набуваючи

комічного

звучання

за

рахунок

протиріччя

між

формою

висловів

і

внутрішнім світом самої Кайдашихи, вони викривають улесливість селянки,

виступають засобом мовної характеристики героїні.

Нудотно-солодковатий тон в голосі Кайдашихи після одруження Карпа з

Мотрею переходить у постійне понукання. На вдачу Маруся була гордовита,

уперта

й

любила

вишкуватись

у

всякі

хазяйські

справи,

що

й

було

поштовхом

до

виникнення

родинних

чвар.

Автор

підкреслює

це

фразеологічними

одиницями

„губи

[Кайдашихи] трусилися

до

лайки”

[27;

278]

та

[вона] „підлила

масла

в

огонь”

[24;

231],

що

якнайкраще

характеризують

героїню

з

цього

погляду.

Поступово

стосунки

між

свекрухою і невісткою стають нестерпними.

Велику

роль

відіграє

фразеологія

і

в

характеристиці

образу

Мотрі.

Автор використовує фразеологічні одиниці вже в описі зовнішності дівчини.

„Ніби намальована на білій стіні” [24; 249] – каже він про неї, викриваючи

вроду,

чепурність

героїні.

Цей

вислів

становить

для

нас

інтерес

і

з

55

мовознавчого

погляду,

оскільки

він

містить

лексеми

„біла

стіна”,

що

є

мовними знаками культури.

Даний фразеологізм є чітко українським; білі хати, помазані вагном,

були традиційними в українців на відміну від росіян, у яких хати були

здебільшого з дерева.

Інший фразеологізм „мала розум з завзяттям” [24; 251] повідомляє про

вдачу Мотрі. Фізично здорова,

дівчина любила працю, про що свідчать

вислови „руки [в неї] ходили ходором” [24; 249], „діло горіло в [Мотиних]

руках” [24; 249], „рук не покладала” [24; 250] та „вешталася, наче муха в

окропі” [24; 263]. За допомогою даного синонімічного ряду фразеологізмів

І.Нечуй-Левицький передає постійну заклопотаність невістки, її невтомну,

сумлінну працю. Працелюбність Мотрі помітила свекруха ще на заручинах,

тоді вона назвала дівчину „золотою дитиною” [24; 259].

Довгий час Мотря замовчувала свекрусі, виявляючи чемність. Проте

поступово вона стає сварливою і жорстокою людиною. Автор повідомляє

нам про те, що дівчина мала „серце з перцем” [24; 245], тобто була запальна,

лайлива, вольова.

Фразеологізм „[в неї] снігу зимою не дістанеш” [24; 309], вкладений в

уста

Кайдашихи,

свідчить

про

скупість,

егоїзм

Мотрі,

які

найповніше

виявляються після того, як невістка стала самостійною хазяйкою.

Фразеологічні

одиниці

виступають

засобом

мовної

характеристики

Мотрі. Її мова відзначається грубістю, сповнена образливих виразів. „Чого

вилупили баньки, наче мене з роду не бачили?” [24; 344] – з такими словами

звертається вона до всіх у сім’ї Кайдаша. На свекруху вона каже: „Старе як

мале. Зовсім баба з глузду з’їхала” [24; 344] та „Будеш ти в мене циганської

халяндри

скакати”

[24;

352],

висловлюючи

зневажливе

ставлення

та

погрожуючи старій.

Протягом

усього

твору

відчувається

авторська

антипатія

до

Мотрі.

Сповнені гумору стійкі вирази, приказки розраховані на те, щоб викликати

глузливе ставлення до персонажу: „вона вискочила з-за вугла, як козак з

56

маку” [24; 362] та інші. Знову ж таки данний вираз містить у собі мовні

знаки української культури „козак” та „мак”. Проте в данному випадку

порівняння

войовничо-настроїної

жінки

з

козаком

спричинює

гумористичний ефект, виконує оцінну функцію.

Характеризуючи

образ

іншої

невістки,

Мелашки,

письменник

використовує багатства усної народної творчості, а саме народнопоетичні

фразеологізми.

Яскравим

прикладом

цьому

є

опис

зовнішності

молодої

Мелашки: „Дівчина буле невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як

тополя,

гарна, як

червона калина” [24; 289]. Такі стереотипні порівняння

стають

своєрідними

„сигналами”

для

читача,

що

показують

авторське

ставлення до дівчини.

Ще в епізоді, де подається розмова братів про дівчат, Лаврін казав, що

мріє саме про таку дівчину: „Коли я [Лаврін] буду вибирати собі дівчину, то

візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо”.

[24; 242]. Підбір фразеологізованих фразеологізмів характеризує не тільки

дівчину, але й Лавріна, що має поетичну душу.

Широке використання народнопоетичних зворотів допомагає, по-перше,

висловити

авторське

ставлення

до

Мелашки,

по-друге,

контрастно

змалювати невісток і, по-третє, показати, як поступово під впливом оточення

зникають

риси

поетичності

в

характері

Мелашки,

як

черствіє,

гине

обдарована людина.

Соціальна дійсність негативно впливає на характери, змінює людей. Не

може протистояти їй Мелашка. Тяжке життя випало на її долю в свекрухи,

яка

поводиться

з

нею,

немов

з

наймичкою,

а „словами б’є гірше, ніж

кулаками”.

Проте

навіть

в

умовах

родинної

колотнечі

автор

продовжує

милуватися дівчиною і порівнювати її з калиною. Під час чергової сутички,

коли дві сім’ї, ніби дві чорні хмари, насували одна на одну, Мелашка серед

них „сяяла, як кущ калини, посаджений серед двору...” [24; 306].

Поступово

Мелашка

переймає

звички,

лайливу

мову,

грубість,

що

панували в сім’ї Кайданів. Про це свідчить така її репліка, звернена до

57

Мотрі: „Брешеш, брешеш, як стара собака! Та й брехати добре не вмієш! У

тебе

до,

того

розуму

та

хисту

нема”

[24;

325].

Ми

підкреслюємо,

що

використання

таких

грубих

висловів

є

засобом

мовної

характеристики

героїні, яка починає морально занепадати.

З

метою

мовної

характеристики

використовуються

і

фразеологічні

одиниці в мовленні іншого героя, Лавріна, під час розмови його з матір’ю

про Мелашку: „Брові чорні, очі карі – любо подивитись; личко, як калина, а

як гляне, засміється, в мені серце в’яне” та „гарна, як квіточка, червона, як в

лузі калина, тиха, як тихе літо” [24; 298]. Народнопоетичні вислови яскраво

передають вдачу Лавріна, чутливу душу хлопця до краси, ніжності.

Вкладаючи

в

уста

Лавріна

фольклорні

стереотипні

порівняння,

письменник висловлює і своє ставлення до персонажа, якого змальована з

любов’ю, симпатією.

Проте далі автор повідомляє про те, що поетичні риси в характері

Лавріна зникають, замість них з’являються хижацька мораль власника.

Інший

брат

–

Карпо

–

людина

замкнута,

егоїстична,

зла,

про

що

говорить його мовлення. Під час сутички, хапаючи батька за груди, Карпо

кричить:

„Не

лізь,

бо

задушу, іродове

душе!”.

Фразеологічна

одиниця

„іродова душа” [24; 280], що вживається як лайливий вираз, викриває такі

риси характеру хлопця: грубість, лайливість, нечемність, безтактність. За

походження данний вираз є біблійним, але в українському народі вже дуже

добре

засвоєний.

Людина,

що

його

вживає

про

біблійність

вже

не

задумується.

Використовує І.Нечуй-Левицький арсенал української фразеології і для

зображення

образу

старого

Кайдаша.

Його

мовлення

насичене

великою

кількістю повчальних виразів, прислів’їв. Коли Карпо вирішує відділитися

від батьківського майна, Кайдаш його застерігає: „Гляди, щоб навпісля не

жалкував. Ми робили в гурті однією худобою, а ти знаєш, що в гурті каша

їсться, а гуща дітей не розгонить” [24; 283]. Він любив своїх дітей, дбав

про їх майбутнє. Це чесна, працьовита людина, що прожила довге і тяжке

58

трудове життя, багато натерпілась за кріпацтво. Кайдаш жив за божими

заповідями, що віддзеркалюють окремі фразеологізми в його мові: „Господи!

Чи в вас бога нема в серці, що ви в таку п’ятницю святу паскудите язики?”

[24; 243] Проте набожність не заважала Кайдашу вживати грубі, лайливі

вирази типу „дулю візьмеш, а не гроші” [24; 321], „матері твоїй сторч та в

борщ” [24; 310], „бодай ти сказився” [24; 300] та інші.

Таким

чином,

ми

робимо

висновок,

що

активне

функціонування

більшості

фразеологізмів

в

повісті

„Кайдашева

сім’я”

спрямоване

на

всебічне

розкриття

характерів

персонажів,

їх

зовнішнього

вигляду

та

внутрішнього світу.

Зображуючи

образи,

І.Нечуй-Левицький

користувався

я к

народнопоетичними, так і просторічними фразеологічними одиницями, що

дозволило

йому

контрастно

розкрити

деякі

образи,

наприклад,

образи

невісток, братів.

Окрім

цього,

фразеологізми

слугують

авторові

засобами

оцінки

основних рис, дій та всієї поведінки членів родини Кайданів. В повісті

простежується симпатія автора до Мелашки, Лавріна і виразна антипатія до

Мотрі, Кайдашихи.

Фразеологічні

одиниці,

вживані

в

повісті

„Кайдашева

сім’я”,

використані

як

засіб

мовної

характеристики

героїв.

У

мові

егоїстичної,

сварливої Мотрі маємо лайливі, образливі вирази. А в мовленні Мелашки

відбувається перехід від використання народнопоетичних зразків до грубих

висловів, що є показником морального занедбання героїні.

2.3.2 Відбиття матеріальної і духовної культури українців в повісті

засобами фразеології.

Матеріальне

і

духовне

життя

становить

невичерпне

джерело

виникнення

фразеологічних

одиниць

і

разом

з

тим

створює

екстралінгвістичний фон, на якому об’ємніше проступають мовні цінності.

Б.Ларін

зазначає

[47;

33],

що

фразеологізми

якоюсь

мірою

відбивають

59

світогляд

народу,

суспільний

лад,

ідеологією

своєї

епохи.

Лаконічно

й

образно передаючи „великі мисленні маси” фразеологічні одиниці доносять

„голос старожитніх писаних пам’яток, колишній світ воїна і мирного орача,

мисливця

і

статечного

пастуха,

їхні

звичаї,

обряди,

забобони,

побут”

[47 ;76].

Подані

за

певними

ідеографічними

розрядами,

фразеологізми

віддзеркалюють різні сторони народного буття:

1)

Давній

побут.

З

стійкого

виразу „як

бодня”,

що

вживається

на

позначення товстої людини, дізнаємось про існування в українців такого

побутового предмету, як бодня [24 ; 242], тобто дерев’яна низька діжка з

кришкою. Назва іншого, звичайного для сільського побуту предмета – тріски

– входить у зворот „як тріска”, що позначає дуже худу людину [24; 242].

Тріска

–

це

такий

шматок

деревини;

скалка,

що

використовувалася

українськими жінками для розкачування тіста. Фразеологічна одиниця „ніби

намальована на білій стіні” [24; 240] свідчить про давній звичай українців

відбілювати стіни хати вапном (або білою глиною).

2) Рослинний і тваринний світ України XIX століття представлений у

таких фразеологічних сполуках: як корова на нові ворота [24; 244], як верба

[24;

242],

та

інших.

Як

ми

знаємо,

тополя

і

верба

є

національними

символами українського фольклору.

3) Соціальні відносини. До цієї групи можна віднести такі звороти:

мати право [24; 278, 272], бувати у світах [24; 270], як козак з маку [24;

250]. Останній зворот нагадує нам про українських козаків, що з’явилися в

Україні приблизно у XVI століття як борці проти феодально-кріпосницького

і національного гніту. Вони славилися високою військовою майстерністю,

могли раптово з’явитися біля ворожих міст, приступом брали їх і так же

миттєво зникали. Саме ця ознака лягла в основу фразеологічної одиниці „як

козак з маку”, що вказує на раптовість, швидкість дії.

4) Духовна культура. Серед фразеологізмів цієї групи виділяємо вирази

на позначення звичаїв, обрядів та вірувань українського народу.

60

Чи

не

найбільше

у

повісті

„Кайдашева

сім’я”,

функціонують

фразеологізми, пов’язані з весільною обрядовістю. Дії, позначені в виразах

„оббивати пороги” (у контексті – „Я вашого сина не силувала мене брати; я

до вас з хлібом з сіллю не ходила, порогів ваших не оббивала. Ви самі до мене

прийшли”

–

сказала

Мотря.), „ходили

з

хлібом

з

сіллю”,

„посилати

старостів”

[24;

270,

298],

передбачаючи

розмову

старостів

з

батьками

нареченої,

пересипану

дотепами,

жартами,

образністю,

обмін

хлібом,

перев’язування нареченого хусткою на знак згоди, а старостів – рушниками.

Це давній, що зберігся подекуди і зараз, український звичай.

Стійкий вираз „зав’язати голівоньку” [24; 279] виник на основі звичаю

перев’язування хусткою дівчину, що вступає у шлюб. Синонімічним до нього

є

зворот „вийти заміж” [24; 282], який прийшов в українську мову з

російської.

Про

традицію

хрещення

дітей

нагадує

фразеологічна

одиниця

„держати до хреста дитину” [24; 371]. – „Брати зовсім помирилися, і

Лаврін держав

до

хреста

Карпову дитину”.

Христини

–

це

комплекс

обрядових

дій,

спрямованих

на

прилучення

дитини

до

сім’ї,

общини

і

християнського світу. Важливу роль в цьому обряді відігравали куми, або

другі батьки для новонародженого. Вони справляли для похресника усі

хрестильні обряди, пострижини, весілля. Обряд хрестин здійснюється і в

сучасному житті українців.

Фразеологічні

одиниці „слава

тобі,

господи [24;

335], „як

муха

в

спасівку” [24; 243] та інші, несуть інформацію про те, що українці за вірою

– християни. Вони шанували єдиного і всемогутнього Бога – Вседержителя,

до

нього

зверталися

у

щоденних

молитвах,

дякували

за

добродійство,

прохали ласки і помочі (Боже мій [24; 341], як бог дасть [24; 352]). Проте

необхідно

зауважити,

що

дані

фразеологічні

вирази

поступово

втрачали

семантичні зв’язки релігійним змістом набували нового значення. Мовні

„пережитки” міфологічних і релігійних уявлень – це нормальне явище. Мова

не просто „консервує” їх, а й семантично оновлює. Тепер такі фразеологічні

61

одиниці уживаються для вираження задоволення, заспокоєння, примирення

або навпаки, гніву, розпуки „чорт забирай!”. Метафорична основа багатьох

виразів дає змогу акумулювати в мові численні факти духовної культури, про

ми б ні коли і не здогадалися, якби в мові не було відповідних зворотів.

Так, про спасівку, піст, що припадає на кінець літа, повідомляє фразеологізм

„як муха в спасівку” на позначення сердитої, в’їдливої людини. Це і суто

селянський фразеологізм, оскільки для мешканця міста „спасівка” – пустий

звук.

Фразеологізми „душа полетить в рай” [24; 313] та „як у раю” [24; 306]

говорять про віру українського народу в щасливе потойбічне життя, а вираз

„доводити до гріха” [24; 278] – про віру в негідний вчинок, порушення

церковних настанов, що заважає людині після смерті потрапити у рай.

Отже, за віросповідання герої повісті – християни, про те численні

фразеологізми, вжиті в повісті „Кайдашева сім’я” показали, що в світогляді

українців збереглося чимало дохристиянських обрядів, вірувань і уявлень.

Люди вірили у „нещасливу, лиху годину” [24; 250], коли Доля, позитивна

сутність

людини,

за

народним

трактуванням,

покидала

їх.

Доля

мала

надприродну силу і наперед визначало життя людини. У повісті відбито

образ лихої долі, в якому уособилося нещасливе подружнє життя, недобрі

стосунки між людьми, що входять до однієї родини. Саме фразеологізми

допомагають передати цей образ яскраво і предметно.

5) Час. В тексті повісті досить багато фразеологізмів на позначення часу.

Мовознавець В.Д.Ужченко в своїй статті „Походження фразеологізмів” [48;

78] наголошував, що відбиття процесу пізнання часових форм існування

дійсності на основі понять руху, людської діяльності, атмосферних явищ

тощо.

День рахується від сходу сонця до заходу. На означення часу перед

сходом

І.Нечуй-Левицький

використовує

фразеологізми „почало

на

світ

благословлятися”

–

„В

четвер

ранесенько,

тільки

що почало

на

світ

благословиться, Кайдашиха прокинулась і збудила невістку” [24; 261].

62

З такою же метою вживає автор і стійке словосполучення „треті півні

проспівали”,

яке

є

тотожнім

лексемі

„на

світанку”.

Ця

фразеологічна

одиниця була утворена в наслідок переносу ознак за суміжністю певних двох

явищ, що перебувають між собою у часовому зв’язку [47; 22, 23]. Півень для

багатьох народів є „глашатим сонця”. Ще Алитій старший у І столітті нашої

ери писав, що природа створила півнів для того, щоб вони пробуджували

людей на працю, оскільки півні знають сузір’я та своїми криками розділяють

навіть днем час по три години. Вони лягають спати разом з сонцем, а рано –

вранці закликають людей до праці. Позначення часу письменник вживає і

такий стійкий вислів як „сонце звернуло з півдня” [21; 35].

Отже, народна мова продовжує нагадувати, що давніми мірилами часу

були природні явища – сход сонця, крик півня.

Таким чином, функціональний аналіз фразеологізмів у повісті І.Нечуя-

Левицького засвідчив, що у фразеологізмах віддзеркалюються різні сторони

людського буття, яскраво простежуються особливості як матеріальної, так і

духовної

культури

українського

народу.

Це,

по-перше,

забарвлює

події,

явища національний колорит, і, по-друге, має велике пізнавальне значення

для прийдешніх поколінь.

2.3.3 Стійкі вирази як засіб творення комічного.

Характерною особливістю творчої індивідуальності І.Нечуя-Левицького

є

органічне

поєднання

тонкого

ліризму

і

винятково

дотепного

гумору.

Специфіка цього авторського гумору – у тому, що він набуває багатобарвних

відтінків – від світлого, життєрадісного сміху до сумно-іронічної посмішки у

сатиричного

шаржу

або

прямої

карикатури.

Форми

сміху

залежать,

як

правило, від тих об’єктів, на які він спрямований, і виразно свідчать про

етичну

і

естетичну

оцінку

письменником

життя

та

побуту

українського

селянства.

63

За авторитетним свідченням Н.Крутікової, „гумор І.Левицького являє...

одну

з

найсильніших,

найцікавіших

і

найяскравіших

особливостей

його

таланту” [13; 110].

Дослідниця

звернула

увагу

на

характерні

особливості

гумору

письменника, підкресливши, що він обертається сумною стороною, в ньому

чути відголоски „сміху крізь сльози”, оскільки автор не тільки сміється над

героями, а й жаліє їх, співчуває їх долі.

Гумор І.Нечуя-Левицького має безсумнівну життєву, реальну основну,

але він також тісно пов’язаний з фольклором і з літературною традицією. Це

підкреслюють усі дослідники творчості письменника [39, 55, 53].

І.Нечуй-Левицький

неодноразово

висловлював

свою

переконаність

у

тому, що схильність до жартів та гумору – це одна з національних рис,

притаманних українському народу, і що ця відмітна риса народної психіки

наклала свій відтінок на усну народну творчість і на українську літературу.

Сам

письменник

засвідчив,

що

витоки

його

сатири

і

гумору

–

у

невичерпній

гумористичній

творчості

українського

народу

і

в

глибоких

надрах української (Г.Котляревський, Г.Квітка-Основ’яненко) та російської

(М.Гоголь і його школа) літератур [23; 168].

Арсенал

гумористичних

засобів

письменника

в

повісті

„Кайдашева

сім’я” надзвичайно різноманітний. Їх можна звести до трьох найтиповіших і

найпоширеніших груп:

1) ситуаційні;

2) власне мовні;

3) мовно-ситуаційні засоби гумори.

Для нас становить інтерес друга група засобів, до яких О.Чехівський

відносить гумористичні порівняння (очі витрішкуваті, як у жаби [24; 174]),

епітети

(су чи й

го р б [24;

181]),

забарвлені

гумористично

синоніми

(хрьопнути,

свиснути,

лупити [24;

323]),

метафори („зварила

обід

для

свиней; хто вже хто, а свині тобі сьогодні подякують за хліб, за сіль –

сказала Кайдашиха” [24; 234]), евфемізми („нижча половина тягла її

64

(Мотрю)

вниз” [24; 320]),

літоти („в ставках жабі по коліна” [24; 175]),

слова з суфіксами згрубілості (свекрушище [24; 346], жартівливі прислів’я та

приказки („хоч

між

дровами,

аби

з

чорними

дровами! – сказав Лаврін

[24 ; 306]) та фразеологізми („волосся піднялося в гору [24; 343]).

Як

бачимо,

власне

мовні

засоби

комізму

досить

різноманітні

й

ефективні. Проте предметом нашого дослідження виступають фразеологічні

одиниці.

Цікавою з цього погляду є сцена жартівливої бесіди Карпа з Лавріном

про дівчат. Намагаючись якнайточніше передати певні вади дівчат, Карпо

використовує українські фразеологізми розмовно-побутового характеру, а

саме для того, щоб вказати:

1)

на

повноту

і

огрядність

Олени,

використовує

фразеологізми „як

бодня, хоч пацюки бий” – „Гарна мордою хоч пацюки бий; сама товста як

бодня, а шия, хоч обіддя гни” [24; 242]

2) на хворобу Одарки – „як іде, так і кістки торохтять” [24; 242];

3) на вкрите віспами та не шрамами від них лице Хотини – „... а на виду

в неї, неначе чорт сім кіп гороху змолотив” [24; 242]

4) на легковажність Химки: „такі викрутаси виробляє” [24; 241]

Як

бачимо,

всі

наведені

приклади

справляють

комічний

ефект,

набувають зневажливого відтінку у контексті повісті. Всі ці фразеологізми

взяті письменником безпосередньо з розмовно-побутової сфери.

Часто такі вислови з усно-побутового мовлення селян подані поряд з

іншими

контрастними

до

цих

фразеологічних

одиниць

порівнянь

фольклорно-поетичного

походження.

Такий

прийом

антитези

посилює

гумористичну експресивність. Наприклад:

–

„Сватай Олено Голоківну. Олена кругла, як цибулька, повновида, як

повний місяць; в неї щоки, мов яблука, зуб, як біла ріпа, коси, як праник,

сама дівка здорова, як тур...”.

–

Гарна... мордою, хоч пацюки бий; сама товста, як бодня, а шия хоч

обіддя гни.

65

Перша частина уривку сприймається досить серйозно, і тільки коли

починається друга, де поряд стоять означення „гарна” і подальші стійкі

вирази з негативно-оціночним відтінком, читач повною мірою усвідомлює

комізм характеристики.

Те, що такий прийом протиставлення фразеологізмів з різною емоційно-

експресивною

оцінкою

для

створення

комічного

ефекту

є

типовим

для

Нечуя-Левицького, доводить наступний фрагмент, який теж за формою є

діалогом між братами: на слова Лавріна

„ – ну то сватай Одарку Ходаківну: ця тоненька, яка очеретина, гнучка

станом, як тополя; личко маленька й тоненьке мов шовкова нитка; губи

маленькі, як рутяний лист. З маленького личка, хоч води напийся, а сама

пишна, як у саду вишня, а тиха, неначе вада в криниці”.

Карпо відповідає:

–

„Вже

її

знайшов

красуню!

Те

в

неї

лице, як тріска, стан, наче

копистка руки, як кочерги, сама, як дошка, а іде, то аж кістки торохтять”

[24; 242].

Різниця в характері братів у їх ставленні до дівчат чітко постає у підборі

порівнянь позитивного і негативного плану. Ефект комічного створює саме

той факт, що і ті, і інші фразеологізми характеризують одну й ту саму

дівчину.

Важливим є й те, що сміється при цьому читач, а самі учасники діалогу

становляться до нього серйозно. Таким чином, ефект комічного тут має

більш складну природу, ніж простий опис комічної ситуації.

Вживає автор гумористично забарвлені вислови і на позначення певних

дій: вилупити баньки [24; 344], витріщити очі, наче корова на нові ворота

[24; 245] та інші. Останній приклад вирізняється своєрідністю використання:

тут маємо дві фразеологічні одиниці, розміщенні поруч. Таким способом

письменник намагається посилити сатиричний ефект зображеного.

Викликають сміх у читачів і стійкі сполуки, в основі яких лежить

каламбур, певні вигадані фантастичні події та нісенітниці: „Він [Кайдаш]

66

заговорив до нього й сердито, наговорив синам сім мішків гречаної вовни; не

вважаючи на святу п’ятницю та пішов” [24; 243], „Кайдашиха таки випила

чарку,

хоч

і скривилася,

як

середа

на

п’ятницю

[24;

305],

„Це

мабуть,

свекрушище наговорила на вербі груші, а осиці кислиці” [24; 372].

Відома

приказка „на

вербі

груші,

а

осиці

кислиці”,

що

значить

„нісенітниця”,

те,

що

не

відповідає

дійсності

набуває

нового

комічного

ефекту у конкретній життєвій ситуації. Справа в тому, що Мотря вживає цю

приказку саме стосовно груші, про яку спорять дві сім’ї – кому з братів вона

належить. Фразеологізм стає своєрідною зав’язкою, символом ситуації, що

розгортається

далі

протягом

тривалого

часу.

Це

дозволяє

авторові

мінімально

користуватися

авторською

мовою:

все

уже

сказано

вдало

підібраним висловом, оцінку зроблено, далі залишається тільки спостерігати

за розвитком події.

Таким чином, сатиричний та гумористичний відображений дійсності

досягається суто мовними засобами, зокрема вживанням фразеологізмів, що

викривають певні вади та вчинки людей.

Взагалі ж дуже важко виокремити, де фразеологізми використані для

авторської характеристики, а де – для створення комізму. Можливо, це і не

завжди потрібно, оскільки мова твору, в який розкидані фразеологізми сама

по собі несе авторське ставлення до героїв, складовим якого є, безперечно, і

іронія.

2.4 Індивідуально-авторські фразеологічні перетворення в повісті.

Як зазначалося у І розділі бакалаврської роботи, ознаки семантичної

цілісності

і

відтворюваності

у

мовленні

не

виключають

вживання

фразеологізмів

у

кількох

модифікаціях,

що

виявляються

у

змінності

лексичного

наповнення

або

внутрішньої

синтаксичної

організації

відповідних усталених одиниць.

67

Фразеологічне

багатство

української

мови

оживає

під

пером

талановитих

письменників

і

стає

джерелом

нових

художніх

образів,

каламбурів.

Митці

слова

можуть

користуватися

фразеологізмами

як

„сировиною”, яка підлягає „творчій переробці” [9; 90].

Внаслідок

фразеологічного

новаторства

письменників

виникають

оригінальні словесні образи, в основі яких „обіграні” стійкі вирази. Така

модифікація

фразеологічних

одиниць

надає

їм

нового

експресивного

забарвлення,

підсилюючи

їх

виразність.

При

цьому

видозмінені

фразеологізми

(оказіональні

або

індивідуально-авторські)

зберігають

художні

властивості

загальнонародних

–

образність,

афористичність,

ритмомелодійну впорядкованість.

Можна

виділити

наступні

прийоми

індивідуально-авторського

використання

загальнонародної

фразеології

в

повісті

„Кайдашева

сім’я”

І.Нечуя-Левицького:

1. Оновлення лексико-граматичної структури фразеологічного звороту з

збереженням

його

семантики.

Таке

оновлення

зумовлене,

як

правило,

заміною

одного

з

компонентів

фразеологізму

синонімом

(інколи

дещо

незвичайним). Це дає авторові змогу глибше розкрити образну сутність

стійкого вислову. Так, на відміну від традиційної фразеологічної одиниці

„дерти пельку”, що позначає „голосно, надривно кричати”, зустрічаємо в

тексті

повісті

варіант „лаяти

на

всю

пельку”

тим

же

значенням

–

„Кайдашиха вискочила й собі з хати й вже лаяла Мотрю на всю пельку”

[24;

372].

Знаходимо

й

інші

випадки

синонімічного

перетворення

фразеологічних

одиниць: бере злість

[24;

255;

282;

264]

(замість „бере

досада”), запивати горе (замість „топити горе”) [24; 336], бувати в світах

(замість „бувати у бувальцях”) [24; 264] та інші.

І.Левицький

вводить

в

текст

повісті

фразеологізм „дала

драла”,

створений

з

метою

характеристики

образу

Мотрі

та

висвітленням

авторського ставлення до неї. „Не сказавши нікому й слова, Мотря вхопила

півня за ногу, витягла з борщу та й дала драла з хати” [24; 366]. Порівняно з

68

традиційним „давати ходу (тягу)” вжита в повісті фразеологічна одиниця

несе в собі більшу міру комічності, глузливості, дотепності, що, безпечно,

впливає на емоційний стан читачів, на відповідне сприйняття ними образу.

Не випадковим здається нам створення такого звороту, оскільки лексема

„драла” виконує функцію підсилення створеного гумористичного ефекту.

Загальновживаний фразеологізм „наче баран на нові ворота” виступає

у Нечуя-Левицького у видозміненому вигляді: – Карпе! Чого це ти витріщив

очі на яблуню, наче корова на нові ворота” [24; 243]. На нашу думку, заміна

лексеми „баран” на „корова” є не випадковою. Скоріш за все, це обумовлено

двома причинами. По-перше, автор хотів показати, що корова була більш

поширеною домашньою твариною серед українського селянства І половини

XIX століття, ніж баран. По-друге, порівняння Карпа з істотою жіночої

статті (до того ж твариною) є засобом сатиричного відображення персонажа,

вираження зневажливого ставлення до нього з боку співрозмовника.

Індивідуально-авторське

перетворення

здійснюється

також

шляхом

додавання слів-означень до якогось компоненту фразеологічних одиниць.

Наприклад: „ – Чого ви притаскались до нас з своїми брехнями,

розпустили

дурного

язика про

чуда?

[24;

326].

Стійкий

вираз „розпустили язика” в

данному випадку уточнений, підкреслений прикметником „дурного”.

2.

Використання

фразеологічного

звороту

у

вигляді

вільного

словосполучення слів. Наприклад: „Вона [Мотря] вискочила з-за вугла, як

козак з маку позначає „сказати що-небудь недоречно, невчасно”. [24; 260] Як

бачимо

з

контексту,

автор

використовує

стійкий

вираз

як

вільне

словосполучення,

оскільки

в

данному

випадку

він

співвідносний

із

фразеологічним значенням, він позначає дію швидку, раптову. Письменник

порівнює жінку, що збирається сваритися, з славетними воїнами-козаками,

які вирізнялися хоробрістю, сміливістю. Таким засобом, до речі, в повісті

досягається гумористичний ефект.

3.Використання структури відомого фразеологізму для створення на цій

основі

іншого

фразеологічного

виразу,

в

вигляді

синоніма

до

загально

69

відомого фразеологізму. Наприклад: „Та й робоча ж ваша дочка!.. гарну

невісточку матиму, коли дасть Господь милосердний довести діло до ладу, –

заговорила

Кайдашиха,

неначе

в

розмові мед

розлила по хаті” [24; 258],

„Вона

[Кайдашиха]

любила

цілувать

їх

[панів]

в

руки,

кланятись,

підсолоджувала свою розмову з ними” [24; 243], „Маруся пишала губи,

осміхалась, сипала облесливими словами, наче дрібним горохом” [24; 243].

Індивідуально-авторськими

можна

вважати

фразеологічні

сполуки

„розливати

мед”,

„сипати

облесливими

словами”,

підсолоджувати

розмову”,

що

позначають

„говорити

щось

дуже

приємне

кому-небудь,

улещувати”.

Змістовно

і

структурно

вони

пов’язані

з

традиційним

фразеологізмом „обливати

солодким

медом”.

Індивідуально-авторські

перетворення

є

не

менш

виразними,

вони

дозволяють

письменникові

уникати повторів.

4. Скорочення компонентного складу фразеологізму (еліпсис). Так у

відомому

фразеологізмі „строїти викрутаси та вихиляси” на позначення

„загравати до когось” автор випустив частину „вихиляси” – „ ...в Химки очі,

як у сови, а своїм кирпатим носом вона чує, як у небі млинці печуть. А як

ходить,

то

неначе

решетом

горох

точить,

такі викрутаси

виробляє”

[24; 241]. Усічення фразеологізму приводить до узагальнення змісту і мовної

економії. Можливо, поняття „викрутаси” і „вихиляси” мали певні відмінні

ознаки, тому й вживалися разом.

Внаслідок мовної еволюції такі ознаки втратилися, і лексеми набули

однакового

значення.

Через

це

стало

правомірним

скорочення

компонентного складу данного стійкого виразу.

70

Індивідуально-авторське

перетворення

фразеологізмів

в

повісті

„Кайдашева сім’я” було свідомим процесом, спрямованим на підсилення

ступеня їх образності, і не порушувало норм української літературної мови

XIX століття.

Стилістичне

використання

загальновідомих

стійких

виразів

у

трансформованому

вигляді

в

повісті

вирізняється

багатогранністю

та

оригінальністю, є рисою індивідуального стилю І.Нечуя-Левицького.

Висновки до розділу ІІ

Як

показує

проведене

дослідження,

І.Нечуй-Левицький

продовжує

традицію І.Котляревського і Т.Шевченка щодо проводження у своїх творах

української розмовної мови. При цьому письменник віддає певну данину і

фольклорно – пісенним багатствам мови. Глибоке значення народної мови

дало можливість І.Нечую-Левицькому створити чудові комедійні діалоги, в

яких читач пізнає життя, побут, звички селян певного історичного періоду.

Наближення літератури до життя народу передбачало не лише правдиве

змалювання характерів та обставин,

а й наданням творам своєрідного

національного

колориту,

збагачення

мови

творів

за

рахунок

народної

лексики, і в першу чергу стійких виразів.

Особливе

місце

в

прозовому

доробку

письменника

посідає

повість

“Кайдашева сім’я ”. Аналіз тексту твору в аспекті, визначеному темою

бакалаврської

роботи,

виявив

використання

всіх

типів

стійких

зворотів,

утворених за різними структурно-граматичними моделями та співвідносних

з різними частинами мови.

Фразеологізми в творі виступають в ролі авторської характеристики та

мовної самохарактеристики персонажів. Так, звороти “ніби намальована на

білій

стіні”,

“руки



в

Мотрі



ходили

ходором”

говорять

про

вроду

та

71

працелюбність

дівчини,

а

“зимою



в

неї



снігу не дістанеш”,

“серце з

перцем” викривають скупість, егоїзм, запальність, лайливість героїні.

Авторська характеристика персонажів засобами фразеології передбачає і

виявлення

авторського

становлення

до

них. “Вешталась без діла” (про

Кайдашиху), “дівчина,

як

верба”

(про

Мелашку).

Симпатія

автора

до

Мелашки

виявляється

у

доборі

фразеологізмів

народнопоетичного

характеру, а антипатія до Кайдашихи у використанні розмовно-побутових

виразів.

Фразеологізми в повісті надають викладові певних відтінків, а саме:

ліричного

при

описі

вроди

Мелашки,

зустрічі

закоханих

молодят (“як

тополя”, “хоч води з личка напится”, “серце в’яне”, “не могти одірвати

очей”)

та

гумористичного

при

описі

родинних

чвар,

характеристиці

Каайдашихи й Мотрі (“вилупити баньки”, “наговорити сім мішків гречаної

вовни”, “скривитися як середа на п’ятницю”, “губи трусилися до лайки”).

Велика кількість фразеологічних одиниць, що містять у собі певні знаки

культури, дають змогу читачеві побачити за ними особливості матеріальної

та культурної культури українців, їх менталітет (“ніби намальована на білій

сіні”, “як бодня”, “як тріска”, “як козак з маку”, “як писанка”) та інші. Такі

вислови надають творові національного колориту.

Проте у повісті І.Нечуй-Левицький використовує не лише традиційні

стійкі

сполуки,

але

й

індивідуально-авторські.

При

створенні

нових

фразеологічних одиниць автор застосував такі прийоми:

1. оновлення лексико-граматичної структури фразеологізму із зображенням

його

семантики (“поруха

взяла”,

“розпустити

дурного

язика”,

“дати

драла”);

2.

розложення

стійкого

виразу,

використання

його

як

вільного

словосполучення (“як козак з маку”);

3. використання структури відомого фразеологізму для створення на його

основі

іншого (“обливати

солодким

медом”,

“сипала

облесливими

словами”, “розливала мед по хаті”).

72

Індивідуально-авторське

перетворення

в

повісті

було

процесом,

спрямованим на посилання образності та виразності художньої мови.

Висновки

На початку написання бакалаврської роботи була поставлена мета і

залежні

від

неї

завдання.

Згідно

з

завданнями

розглянута

проблема

використання фразеологічних одиниць.

При дослідженні мовознавчого матеріалу було визначено, що найбільш

ґрунтовно та детально фразеологізми останніми десятиріччями вивчались в

працях

В.Ужченка,

Л.Авксентьєва.

На

теоретичні

положення

цих

мовознавців ми спиралися при проведенні дослідження.

Всі мовознавці сходяться на тому, що фразеологізм – це семантично

цілісна,

відносно

стійка,

відтворювана

мовна

одиниця,

організована

за

моделлю словосполучення (словосполучення слів, речення).

Поява фразеологічної одиниці зумовлена потребою дати конкретну й

образно-емоційну оцінку предметів, які мають уже словесну назву. Зв’язок

фразеологізмів зі словами виявляється у наявності спільних рис, системних

зв’язків між ними .

В

практичному

розділі

міститься

функціональних

аналіз

фразеологізмів у повісті І.Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я ”. В роботі

розглянуто 115 стійких зворотів, що дало можливість прийти до певних

узагальнень.

Дослідження вживання фразеологізмів в тексті свідчать про те, що

фразеологічний матеріал повісті є оригінальним і своєрідним за змістом,

73

лексичним складом, граматичною структурою і стилістичними функціями.

Автор активно використовує як традиційні розмовно-побутові (витріщити

очі, кричати не своїм голосом, як у раю) й фольклорні (як верба, з личка хоч

води

напийся,

як

тополя),

так

і

індивідуально-авторські

фразеологічні

одиниці (наче корова на нові ворота, дала драла, виробляти викрутаси).

Багата

мова

повісті

на

фразеологічні

синоніми (витріщати

очі,

вилупити баньки, не зводити очей, не могти одірвати очей) та антоніми (і за

холодну воду не братися – рук не покладати). Використані фразеологічні

синоніми та антоніми надають різних експресивних відтінків зображеному,

виражають авторське становлення до героїв та характеризують їх образи.

Вжиті в тексті стійки вирази за своїм значенням співвідносні з різними

частинами

мови,

найчастіше

з

дієсловом,

прислівником,

вигуком

та

прикметником (мати право, посилати старостів; як середа на п’ятницю, не

своїм

голосом

закричати;

слава

господи,

ік

бісовому

батькові;

серце

з

перцем, як писанка).

Щодо особливостей граматичної структури, то в повісті знаходимо

фразеологізми, утворені за моделлю як словосполучення, так і речення.

Найбільше

вживає

автор

фразеологізмів-словосполучень (лиха

година,

оббивати пороги, лаяти на всю пельку, ходили ходором). Обмежена сфера

вживання у тексті фразеологізмів-речень, до яких в першу чергу відносяться

прислів’я

та приказки (Молоко на губах не обсохло. Дівка, як верба: де

посади, то й прийметься. Не питай старого, а питай бувалого).

Серед явищ фразеологічного характеру в тексті повісті заслуговують

на

увагу

використані

автором

стійки

вирази,

в

основі

яких

містяться

антонімічне зіставлення (ні те ні се, ні мертвий ні живий, старе як мале),

алогічні події (наговорити сім мішків гречаної вовни, скривитися як середа

на п’ятницю, розпустити язика) та слова-символи (як писанка, як тополя,

одна, як билина в полі).

Аналіз мовного матеріалу твору свідчить про те, що фразеологізми в

творі дібрані відповідно задуму автора. Вони виконують функції мовної та

74

авторської характеристики персонажів, надають викладові ліричного або

гумористичного значення, забарвлюють художню мову повісті національним

колоритом,

передають

емоції,

почуття

головних

героїв,

висвітлюють

особливості матеріальної та духовної культури українського народу. Вжиті в

повісті прислів’я та приказки мають дидактичний відтінок.

Результати даного дослідження мають практичне значення. Матеріал

роботи може бути використаний на уроках української мови та літератури,

оскільки вивчення фразеологізмів поширює значення учнів про безмежний

світ людини, виховує повагу до народу – фразотворця, поповнює мовний

запас

своєрідними

крилатими

висловами,

які

з

дивовижною

влучністю

виражають

суть

досить

складних

явищ.

Окрім

цього,

даний

матеріал

допоможе учням поглибити знання з лінгвоаналізу, а вчителеві провести

комбінований

урок

(українська

мова

та

література),

надавши

йому

народознавчого характеру .

75

Список використаних джерел

1

Авксентьєв Л.Г. Сучасна українська мова: Фразеологія. 2-ге вид., доп. і

перероб. Х.: Вища школа, 1988. – 134с.

2

Адаменко А.Багата палітра прози І.Нечуя-Левицького //Українська мова

та література. – 2003. - №44. – с.12-14

76

3

Бабич Н.Д.Антонімія у фразеології східнослов’янських мов //Українське

мовознавство. – 1984. – №12. – с.25-32

4

Виноградов

В.В.

Об

основных

типах

фразеологических

единицах

в

русском языке // Избр.тр.: Лексикология и лексикография, М.: Наука,

1977. – с.140-161

5

Власенко

В.О.

Художня

майстерність

І.Нечуя-Левицького,

К.:

Рад.школа.,1969 – 203с.

6

Герасимчук В. Власні імена в українських фразеологізмах// Дивослово.

– 2005. - №4 – с.43-47

7

Грінченко М. Спогади про І.Нечуя-Левицького // Вітчизна. – 1993. – №1.

– с.140-146

8

Жуков В.П. Русская фразеология: Учебное пособие для филол. Спец.

вузов. – М.: Высшая школа, 1986. – 310с.

9

Жуков

В.П.

С емантика

фразеологиче ских

оборотов.

М . :

Просвещенние,1978. – 100с.

10

Зборовська

Н.

Український

світ

у

творчості

І.Нечуя-Левицького

:

гендерний підхід //Українська мова й література. – 2000. №5. – с.54-66.

11

Зіноважна С.І. Стилістичні засоби фразеології // Вивчаємо українську

мову та літературу. – 2006. - №1. – с.23-31

12

Іванчеко

Р.Г.

І

Нечуй-Левицький.

Нарис

життя

і

творчості,

К.:Дніпро,1980.-147 с.

13

Ижакевич

Г.П.

Культура

русской

речи

в

Украине.

-

К.:

Наукова

думка,1976.-353 с.

14

Коваль А.П. Крилате слово. - К: Рад. Школа,1983.-222с.

15

Крупа М. Лінгвістичний аналіз художнього тексту.-Тернопіль.2005.-414

с.

16

Крутикова Н. Є. І. Нечуй-Левицький // І. Нечуй Левицький. Твори в 2-х

томах. Том 1. – К.: Наукова думка,1985.- с. 5-30

17

Крутикова Н. Є. Творчість І. Нечуя-Левицького. Статті та матеріали .-

К.,1961

77

18

Кузь

Г.

Відображення

просторово-часових

уявлень

у

вигуковій

фразеології // Українська мова та література.-2003.-№11-с.7-9

19

Ларин Б. А. Очерки по фразеологии // Ларин Б. А. История русского

языка и общее языкознание. М.: Высшая школа, 1977.- с. 101-144

20

Мокиенко

В.

М.

Загадки

русской

фразеологии.

-

М.:

Высшая

школа,1990.- 160 с .

21

Мокиенко В. М. Образы русской речи: Исторически-этимологические

очерки по фразеологии. - М.: Фолио-Пресс,1999.-464 с .

22

Науменко Я. Джерело фразеології – саме життя //Українська мова й

література. – 2005. - №6. – 464с.

23

І. Нечуй-Левицький. Прозові твори. Зібрання у 10 томах. Том 1. – К.:

Наукова думка, 1965,- 458с.

24

Нечуй-Левицький І.С. Кайдашева сім’я. К.: Рад. школа, 1990 – 416с.

25

Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. Ескіз української

міфології. – К.: Обереги, - 1992. – 96с.

26

Нечуй-Левицький І. Українство на літературних позвах з Московщиною:

Культурологічні практики / Упоряд. М.Чорнописький. – Львів, 1998

27

Новий тлумачний словник української мови / Уклад.: В.В.Яременко,

О.М.Сліпушко. – К.:Аконіт, 2005- 862с.

28

Панченко

В.

Дві

повісті

І.Нечуя-Левицького

(“Хмари”,

“Кайдашева

сім’я”) // Дивослово. – 2003. - №8. – с.10-15

29

Панченко Г.В. Поетика характеротворення у повісті І.Нечуя-Левицького

“Кайдашева сім’я”// Вивчаймо українську мову і літературу. – 2005. -

№14. – с.6-8

30

Пентилюк М.І. Культура мова і стилістика: Підручник для гімназій

гуманітарного профілю. – К.: Вежа, 1994. – 240с.

31

Потапенко О.І. Кузьменко В.І. Словник з українознавства. – К.: Укр.

письменик, 1995. – 291с.

32

Привалова

С.

Фразеологізми

як

лексико-семантичні

особливості

художньої

мови

твору

(на

матеріалі

кіноповісті

“Україна

в

огні”

78

О.Довженка) //Українська мова і література в школі. – 2006. – №1. –

с.27-30

33

Украинско-русский

фразеологический

словарь.

Эмоции

человека,

Уклад.: ЮФ. Прадид - Симферополь.: Редотдел крымского комитета по

печати, 1994. – 243с.

34

Рутковська О. Золота гілка на світовому дереві //Українська мова та

література. – 2003. - №44 – с.3-7

35

Садова С.А. Фразеологічні одиниці і мовленнєва компетенція учнів

//Вивчаймо українську мову і літературу. – 2006. - №1. – с.21-31.

36

Семчук

Д.

Стилістична

роль

фразеології

//

Українська

мова

та

література . – 2003. – “21-23 – с.29-32

37

Сиротіна В.О. Поняття “символ” у лінгвістичному аспекті // Українське

мовознавство. К.: Вища школа.,1975. Вип. 3. с.52-56

38

Скрипник Л.Г. Фразеологія української мови. К.: Наукова думка, 1973. –

280с.

39

Соклова С. Фразеологія – джерело гумору та сатири // Дивослово. –

2004. - №10. – с.12-15

40

Стилістика сучасної української мови: Підручник / О.Д.Пономарів. –

Тернопіль.: Богдан, 200. – 461с.

41

Сучасна

українська

літературна

мова:

Підручник

/

А.П.Грищенко,

Л.І.Мацько,

М.Я.

Плющ

та

ін;

За

ред.

А.П.Грищенка.

–

2-ге

вид.,

перероб. і допов. – К.: Вища школа, 1997. – 493с.

42

Сучасна українська літературна мова: Підручник / М. Я. Плющ, С .П.

Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; За ред. М. Я. Плющ.-4-те вид., стер. – К.:

Вища шк., 2003.-430 с.

43

Сучасна українська літературна мова: Підручник / О.Д.Пономарів, В.В.

Різун,

Л.Ю.Шевченко

та

ін.;

За

ред.

О.Д.Пономарева.

–

3-те

вид.,

перероб. – К.: Либідь, 2005. – 488с.

44

Теклюк

В.

Фразеологізм

як

синтаксична

одиниця

в

публіцистиці

//

Дивослово. – 2002. - №1. – с.14-17.

79

45

Телия В. Н. Что такое фразеологія. М.: Наука, 1966.- 86 с.

46

Тесленко

О.

Фразеологія

на

уроках

рідної

мови

як

етнографічний

фактор // Українська мова і література в школі .-2003. -№6. – с. 23-25

47

Ужченко В. Д., Авксентьєв Л. Г. Українська фразеологія. – Х.: Основа,

1990.-167 с.

48

Ужченко В. Д. Вивчення фразеології в середній школі: Посібник для

вчителя. – К.: Рад. школа., 1990.-175 с.

49

Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник.-2-е вид.

/ А.П. Пономарьов, Л.Ф. Артюр, Г.В. Косміна та ін. К.: Либідь, 1994. –

256 с.

50

Фразеологічний словник української мови / Уклад. : В.М. Білоноженко

та ін. – К.: Наукова думка, 1999.- 984 с.

51

Франко І. Ювілей Івана Левицького // Франко І. Зібр. Творів: У 50 т. –К.,

1982.- т. 35

52

Чеховський О. О. І. Нечуй - Левицький- гуморист // Дивослово.- 2000.-

№6.- с. 65-67

53

Шавловський

І.І.

Вивчення

творчості

І.Нечуя-Левицького

в

школі:

Посібник для вчителів. – К.: Рад. школа, 1978. – 152с.

54

Шанский Н.М. Фразеология современного языка. М.: Высшая школа,

1985. – 160с.

55

Шуляр В. Дух Нечуївських творів. – Миколаїв: ПП „Шамрай”, 2000. –

с.14-17

80

81

82

83